Відмінності між версіями «Кремінь Йосип Васильович»
(Створена сторінка: '''Йосип Васильович Кремінь''' (13 січня 1932, с. Буянів Жидачівського району {{тире}} жо...) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Йосип Васильович Кремінь''' ([[13 січня]] [[1932]], с. [[Буянів]] Жидачівського | '''Йосип Васильович Кремінь''' ([[13 січня]] [[1932]], с. [[Буянів]] Жидачівського повіту {{тире}} жовтень [[2020]], смт Радушне Криворізького району) {{тире}} дисидент, Генерал Хорунжий Чорноморського козацтва. | ||
== Життєпис == | |||
Народився [[13 січня]] [[1932]] року в селі [[Буянів]] Жидачівського повіту у селянській родині. Окрім нього у сім'ї було ще чотири сини і одна дочка<ref name="newtime">{{Cite_Web|назва=Хресна дорога борця за волю України|url=https://www.newtime.lviv.ua/newtime-osobustosti-menu/3810-khresna-doroha-bortsia-za-voliu-ukrainy|видавець=Новий Час|дата-доступу=10 січня 2022}}</ref>. | |||
Закінчив школу в Монастирці, навчався у Калушському ремісничому училищі<ref name="newtime"></ref>. | |||
Був членом підпільної молодіжної організації ОУН {{bquotes|Месники}}. Під псевдо {{bquotes|Гринь}} виконував різні доручення: поширював антибільшовицьку літературу та листівки серед молоді, проводив розвідку на користь ОУН-УПА<ref name="newtime"></ref>. | |||
У [[1949]] році, напередодні Великодня, разом із другом вивісив синьо-жовтий прапор на димовій трубі котельні хімічної фабрики в Калуші. Після цього був заарештований КДБ<ref name="newtime"></ref>. | |||
15 грудня [[1950]] року Прикарпатський військовий трибунал присудив Креміню 25 років позбавлення волі і 5 років позбавлення прав. Його брата Юрія, керівника підпільної молодіжної організації ОУН {{bquotes|Месники}} було засуджено до розстрілу, який виконали у квітні 1951-го у дрогобицькій тюрмі<ref name="newtime"></ref>. | |||
За 10 років, 9 місяців і 7 днів ув'язнення Йосип Кремінь пройшов через 36 точок тюрм і таборів ГУЛАГу. Із них відбув понад 40 діб карцера. Був звільнений 8 квітня [[1961]] року. | |||
Після звільнення повернувся у рідне село, але був змушений покинути його через тиск силових органів. Переїхав на Криворіжжя у смт. Радушне до земляка Івана Чмелика і деякий час жив з його сім'єю. Працював механізатором у тресті "Дніпроспецбуд", де постійно знаходився під наглядом КДБ<ref name="newtime"></ref>. | |||
В час горбачовської відлиги активно включився у процес національного відродження, очолив місцевий осередок {{bquotes|Народного Руху України}}<ref name="newtime"></ref>. | |||
У [[1993]] році Йосип Кремінь був обраний головою міжрайонного товариства політв’язнів та репресованих<ref name="newtime"></ref>. | |||
У [[2008]] році за власні кошти видав книгу {{bquotes|За Україну, за її волю}} (спогади політв’язня)<ref name="newtime"></ref>. | |||
Помер в жовтні [[2021]] року в смт Радушне, де і похований<ref name="newtime"></ref>. | |||
== Примітки == | |||
[[Категорія:Люди К]] | |||
[[Категорія:Уродженці Буянова]] | |||
Версія за 19:31, 10 січня 2022
Йосип Васильович Кремінь (13 січня 1932, с. Буянів Жидачівського повіту — жовтень 2020, смт Радушне Криворізького району) — дисидент, Генерал Хорунжий Чорноморського козацтва.
Життєпис
Народився 13 січня 1932 року в селі Буянів Жидачівського повіту у селянській родині. Окрім нього у сім'ї було ще чотири сини і одна дочка[1].
Закінчив школу в Монастирці, навчався у Калушському ремісничому училищі[1].
Був членом підпільної молодіжної організації ОУН «Месники». Під псевдо «Гринь» виконував різні доручення: поширював антибільшовицьку літературу та листівки серед молоді, проводив розвідку на користь ОУН-УПА[1].
У 1949 році, напередодні Великодня, разом із другом вивісив синьо-жовтий прапор на димовій трубі котельні хімічної фабрики в Калуші. Після цього був заарештований КДБ[1].
15 грудня 1950 року Прикарпатський військовий трибунал присудив Креміню 25 років позбавлення волі і 5 років позбавлення прав. Його брата Юрія, керівника підпільної молодіжної організації ОУН «Месники» було засуджено до розстрілу, який виконали у квітні 1951-го у дрогобицькій тюрмі[1].
За 10 років, 9 місяців і 7 днів ув'язнення Йосип Кремінь пройшов через 36 точок тюрм і таборів ГУЛАГу. Із них відбув понад 40 діб карцера. Був звільнений 8 квітня 1961 року.
Після звільнення повернувся у рідне село, але був змушений покинути його через тиск силових органів. Переїхав на Криворіжжя у смт. Радушне до земляка Івана Чмелика і деякий час жив з його сім'єю. Працював механізатором у тресті "Дніпроспецбуд", де постійно знаходився під наглядом КДБ[1].
В час горбачовської відлиги активно включився у процес національного відродження, очолив місцевий осередок «Народного Руху України»[1].
У 1993 році Йосип Кремінь був обраний головою міжрайонного товариства політв’язнів та репресованих[1].
У 2008 році за власні кошти видав книгу «За Україну, за її волю» (спогади політв’язня)[1].
Помер в жовтні 2021 року в смт Радушне, де і похований[1].
