Історія Жидачева

Жидачів — одне з найдавніших міст Галичини. В часи свого розквіту воно було важливим оборонним та торгівельним пунктом, у складі Австрійської імперії та Польської республіки було центром Жидачівьского повіту, в совіцькі часи та до 2020 року був центром Жидачівського району. З 2020 року — центр Жидачівської міської громади.

Історія

Давні часи

Найдавніші поселення на території Жидачева датуються періодом пізнього палеоліту і були розташовані в урочищі Базиївка. В тому ж місці було знайдено рештки пізніших поселень епох мезоліту та неоліту відповідно.

Такому ранньому заселенню цієї території сприяло унікальне географічне положення цієї місцини. Жидачів розташований в угловині між Прикарпатською та Подільською височиною, а навколишні землі мають рівниний рель’єф на декілька кілометрів навколо. По суті, Базиївка чи не єдиний пагорб у цьому районі. Та ще й який пагорб! З трьох сторін він омивається річкою Стрий, а зі сходу - оточений широкими болотами та річкою Дністер. Ці природні фортифікації давали змогу завчасно побачити ворога чи взагалі уникнути його нападу.

Також на основі знахідок у верхніх шарах грунту в урочищі Базиївка було ідентифіковано поселення доби бронзи та раннього заліза.

Поселення епохи бронзи відносять до голіградської культури. Населення цієї культури займалось землеробством, скотарством та іншими допоміжними ремеслами. Серед ремесел важливу роль відігравала бронзоливарна справа.

Представники голіградської культури практикували язичництво, для якого були характерні акти жертвоприношення. Одне таке жертвоприношення збереглося і до наших часів — Базиївський скарб, знайдений у 2012 році на території урочища Базиївка. Скарб складався з фрагментів бронзових казанів, сітули, серпів, бритви та декількох підвісок.

Загалом, давні поселення на території міста Жидачева базувалися у трьох локація - урочище Базиївка, урочище Замок та в районі старого цвинтаря — там було виявлено поселення Черняхівської культури.

Найбільш ймовірно, до кінця епохи раннього середньовіччя поселення в Жидачеві мали невеликий розмір та не мали значних оборонних укріплень.

Перші ж серйозні рукотворні оборонні укріплення на території урочища Базиївка з’явилися не пізніше ніж XI століття. Вони були досить складними. Майдан городища по периметру був захищений потужним земляним валом, у східній його частині було споруджено додаткові лінії оборони у вигляді земляних валів. На залишках одного з таких валів і росте славнозвісна одинока сосна.

Княжа доба (XI — XIV ст.)

Дослідники вважають що період розквіту міста припав на період з кінця XI до початку XVI ст, коли річкове судноплавство було основним способом пересування на великі відстані по суші.

На цей період якраз і припадає перша письмова згадка про древнє місто Зудеч в Іпатіївському списку. У перекладі ця згадка звучить наступним чином:

Тут варто зауважити, що саме Зудеч (а не Удеч), найбільш ймовірно, був давньою назвою міста. Таке припущення базується на відомому у давній східнослов’янській писемності факті передачі на письмі однією літерою збігу кінцевого й початкового приголосного в суцільнорядковому, нерозчленованому написанні тексту.

Іпатіївський список не був оригіналом літопису, і людина яка переписувала могла помилково переписати “из Удеча” замість “из Зудеча”.

Про те, що древній Зудеч був задіяний у річковому судноплавстві також свідчить мікротопонім Кораблище, що позначає територію між урочищами Базиївка та Замок. Тут ймовірно розташовувалась давня гавань, в якій ремонтували та будували кораблі.

Отож, маючи пряме річкове сполучення із Галичем - столицею Галицько-Волинського князівства, а також іншими містами князівства та міськими посленнями Північного причорномор’я, Зудеч набув небувалого розквіту як торговельний і транспортний центр. У цей час місто зазнало також серйозного культурного розвитку. Про це свідчать глиняні полив’яні писанки, писала та бронзові завісики від книг, знайдені на території урочища Замок і датованих періодом Княжої доби.

Торговий зв’язок Зудеча із Причорноморськими містами доводять інші археологічні знахідки з урочища Замок - рештки амфор та скляних кручених браслетів.

Вважається, що будучи важливим торгівельним центром, до одержання Магдебурзького права у 1393 році древній Зудеч не мав значного політичного впливу. А після занепаду Галицько-Волинського князівства у середині XIV ст. та втратою Галичем столичних функцій, занепадає й значення Зудеча.

У XII-XIV ст місто часто було об’єктом боротьби між конкуючими на цих теренах Руським, Польським та Угорським королівством, Золотою Ордою та Великим Князівством Литовським. З 1366 по 1390 році у Жидачеві навіть стояла угорська залога, що розміщувалась у замку на Замковій горі.

Жидачівське князівство (1393—1442)

Цікава сторінка в історії міста розпочалася у 1393 році, коли воно отримало від польського короля Владислава Ягайла магдебурзький привілей. Окрім самоврядування місто отримало 60 франконських ланів землі, два лани окремо для плебана католицької церкви і чотири лани для пасовищ, право на торг у суботу, заняття ремеслами та торгівлею.

Причиною надання привілею, ймовірно, було бажання схилити населення Жидачева та околиць, що в той час дотримувались проугорських настоїв, до польських порядків.

Надання місту магдебурзького права стало початком існування нового державного утворення - Жидачівського князівства, що проіснувало з 1393 по 1442 рік і перебувало під владою династії Гедиміновичів

До Жидачівського князівства, яке пізніше трансформувалось у Жидачівський повіт, входило 9 міст, зокрема Жидачів, Соколівка, Ходорів, Журів, Руда, Долина, Журавно, Нові Стрілища, Вибранівка і 170 селищ і сіл.

Жидачівське князівство мало всі атрибути середньовічної феодальної держави, що мала всю повноту політичної, судової, фіксальної та адміністративної влади, окреме військо, герб та прапор.

До речі, гербом Жидачівського князівства якраз і був щит з трьому золотистими левами на блакитному тлі.

Цікаво також, що сюзерни цього князівства видавали спеціально для нього грамоти староукраїнською мовою.

У 1442 році Жидачівське князівство перейшло до Польщі та було включене до складу Руського воєводства як Жидачівський повіт. Однією з причин зникнення князівства із політичної карти стало те, що останній правитель князівства Андрушко Федорович помер бездітний, а інші нащадки не змогли втримати владу над цими землями.

Попри зникнення князівства у наступних століттях зберігся привілейований статус цих земель і населення.

До прикладу жителі Жидачева - колишньої княжої столиці - були звільнені від обов’язку служити в замку чи ремонтувати його. Міщани тільки мусили обороняти його в разі нападу ординців.

Навіть 2 століття по тому, у 1662 році мешканці міста не мали ніяких повинностей, а лиш сплачували по 3 гроші з дому.