Відмінності між версіями «Палац Жевуських-Лянцкоронських (Розділ)»

Матеріал з Енциклопедія Жидачівщини
(.)
 
 
(Не показано 19 проміжних версій цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Файл:Розділ_.Палац.Фото.JPG|міні|справа|400px|Палац Жевуських-Лянцкоронських (сучасний вигляд)]]
'''Палац Жевуських-Лянцкоронських''' {{тире}} пам'ятка архітектури XVIII-XIX ст. Розташований у смт. [[Розділ]] Роздільської селищної громади.
'''Палац Жевуських-Лянцкоронських''' {{тире}} пам'ятка архітектури XVIII-XIX ст. Розташований у смт. [[Розділ]] Роздільської селищної громади.


== Історія ==
== Історія ==


У [[1631]] році, після одруження із внукою першого власника Роздолу Матвія Чернієвського Анною, земський суддя Станіслав Жевуський отримав місто як придане. У Роздолі він побудував свою літню резиденцію у стилі класицизму. Флігель - єдиний елемент оригінальної будівлі, що зберігся до наших днів.
У [[1631]] році Анна Чернейовська, внучка першого власника Роздолу Мацея Чернейовського, одержала частину міста Розділ як придане, виходячи заміж за львівського суддю Станіслава Жевуського. У [[1650]] році, як остання з Чернейовських, вона повністю успадкувала все місто<ref name="voytovych">{{Cite_Book|назва=Розділ: столиця "української Швейцарії" на Дністрі|url=https://chtyvo.org.ua/authors/Voitovych_Leontii/Rozdil_stolytsia_Ukrainskoi_Shveitsarii_na_Dnistri/|автор=Леонтій Войтович|рік=2005}}</ref>. Разом із містом Жевуські отримали маєток Чернейовських, який згодом перебудувала у свій перший замок-резиденцію.


Приблизно у [[1740]] році Міхал Юзеф Жевуський побудував тут свою нову резиденцію {{тире}} кам'яний замок-палац, названий за ім'ям дружини Міхала Юзефа Францишки із Центнерів як Франкопіль. У побудові палацу взяли участь архітектор Бернард Меретин, скульптор Ян Гетнер, маляр Шимон Яремкевич.  
До початку XVII ст. замок поступово втратив своє оборонне значення і у [[1704]] році Жевуські почали зводити новий кам'яний палац, навколо якого розбили регулярний парк. Міхал Юзеф Жевуський, при якому у 1743-1745 рр. палац було реставровано (під керівництвом адміністратора Семена Вишневецького), на честь своєї дружини Францішки назвав замок-палац з парком Франкополем<ref name="voytovych"></ref>.  


Палац був зведений у стилі французького ренесеансу за зразком замків долини Луари.  
У побудові палацу взяли участь архітектор Бернард Меретин, скульптор Ян Гетнер, маляр Шимон Яремкевич. Палац був зведений у стилі французького ренесеансу за зразком замків долини Луари. У цей же час біля палацу було закладено парк.


Згідно з заповітом, складеним у Відні 14 лютого 1874 року Казимиром Лянцкоронським, маєток у роздолі перейшов у власність його сина Карла Лянцкоронського {{тире}} польського мистетцтвознавця, колекціонера та мандрівника<ref name="grabar">{{Cite_Book|назва=Спосіб життя великих землевласників у Східній Галичинів в другій половині XIX - на початку XX ст.|url=https://shron1.chtyvo.org.ua/Hrabar_Mykola/Sposib_zhyttia_velykykh_zemlevlasnykiv_u_Skhidnii_Halychyni_v_druhii_polovyni_KhIKh__na_pochatku_KhK.pdf?|автор=Микола Грабар|рік=2014}}</ref>.
Після Жевуських палац перейшов у власність родини Лянцкоронських, що володіла ним до 1939 року.


У [[1874]] році Карл Лянцкоронський розпочав реконструкцію старої частини палацу та добудову нового будинку за проектом ректора Львівської політехніки, професора Юліана Захаревича. У [[1904]] році французьким архітектором Шарлем Баужуетом об'єднано будівлю Захаревича зі старим корпусом. З 1874 до 21 вересня 1880 на будівництво власниками було витрачено 61721 ринських<ref name="grabar"></ref>.  
Згідно з заповітом, складеним у Відні 14 лютого 1874 року Казимиром Лянцкоронським, маєток у роздолі перейшов у власність його сина Кароля Лянцкоронського {{тире}} польського мистетцтвознавця, колекціонера та мандрівника<ref name="grabar">{{Cite_Book|назва=Спосіб життя великих землевласників у Східній Галичинів в другій половині XIX - на початку XX ст.|url=https://shron1.chtyvo.org.ua/Hrabar_Mykola/Sposib_zhyttia_velykykh_zemlevlasnykiv_u_Skhidnii_Halychyni_v_druhii_polovyni_KhIKh__na_pochatku_KhK.pdf?|автор=Микола Грабар|рік=2014}}</ref>.
 
У [[1874]] році Кароль Лянцкоронський розпочав реконструкцію старої частини палацу та добудову нового будинку за проектом ректора Львівської політехніки, професора Юліана Захаревича. У [[1904]] році французьким архітектором Шарлем Баужуетом об'єднано будівлю Захаревича зі старим корпусом. З 1874 до 21 вересня 1880 на будівництво власниками було витрачено 61721 ринських<ref name="grabar"></ref>.  


В другій половині 1870-х у резиденції було встановлено систему водопостачання, що складалася з водонапірної вежі та штучного водогону. Вежа знаходилася недалеко від палацу та використовувалася власниками для забезпечення водою палацу, кухні, оранжерей та невеликих фонтанів, розміщених навпроти палацу<ref name="grabar"></ref>.
В другій половині 1870-х у резиденції було встановлено систему водопостачання, що складалася з водонапірної вежі та штучного водогону. Вежа знаходилася недалеко від палацу та використовувалася власниками для забезпечення водою палацу, кухні, оранжерей та невеликих фонтанів, розміщених навпроти палацу<ref name="grabar"></ref>.
[[Файл:Кароль_Лянцкоронський_з_сім'єю_у_Роздолі_(1928).jpg|міні|справа|400px|Кароль Лянцкорольський з родиною]]


Окрім палацу, до двірського ансамблю входили такі об'єкти: два флігелі, будівля архіву, чотири оранжереї, стайня та возівна, пивниця, дім та стайня городника, хлів при городі. Навколо палацу розташовувався парк площею близько 14 га. Відомо, що при таксуванні Роздільського ключа у березні 1897 року резиденція оцінювалася в 401119 ринських<ref name="grabar"></ref>.  
Окрім палацу, до двірського ансамблю входили такі об'єкти: два флігелі, будівля архіву, чотири оранжереї, стайня та возівна, пивниця, дім та стайня городника, хлів при городі. Навколо палацу розташовувався парк площею близько 14 га. Відомо, що при таксуванні Роздільського ключа у березні 1897 року резиденція оцінювалася в 401119 ринських<ref name="grabar"></ref>.  
Рядок 21: Рядок 27:
У 1902 році резиденцію було електрифіковано. Устаткування було розраховане на 320 ламп, 16 свічок та 2 великі лампи. Неподалік палацу було побудовано цегляний будинок для електростанції, у якій були встановлені динамо-машина (подавала струм з напругою 110-150 В), паровий двигун та акумулятори. Загальний кошторис електифікації садиби склав 16047 корон. У тому ж році у палаці було проведено парове опалення<ref name="grabar"></ref>.
У 1902 році резиденцію було електрифіковано. Устаткування було розраховане на 320 ламп, 16 свічок та 2 великі лампи. Неподалік палацу було побудовано цегляний будинок для електростанції, у якій були встановлені динамо-машина (подавала струм з напругою 110-150 В), паровий двигун та акумулятори. Загальний кошторис електифікації садиби склав 16047 корон. У тому ж році у палаці було проведено парове опалення<ref name="grabar"></ref>.


При палаці існувала величезна бібліотека, що налічувала понад 70 тисяч томів та 120 тисяч фотографій<ref name="grabar"></ref>.
Перед початком Першої світової війни було добудоване ліве крило палацу за проектом архітектора Люнтваля з Сілезії. Також в цей час споруду було прикрашено медальйонами із зображеннями богів Олімпу, а територію довкола палацу {{тире}} кількома десятками скульптур (в тому числі античних).
 
До 1939 року власником маєтку був син Кароля Антоній Лянцкоронський.
 
У [[1945]] році на базі резиденції було відкрито санаторій. На території маєтку за совіцьких часів було зведено будівлю їдальні.
 
Родинний архів, бібліотека, частина колекції монет та зосталі картини були передані до Дрогобицького краєзнавчого музею. Окремі експонати зберігаються у Львівській картинній галереї<ref name="voytovych"></ref>.
 
У [[2001]] році будівлю палацу було передано у приватну власність.
 
У [[2015]] році рішенням Вищого господарського суду було постановлено витребування санаторію з незаконного володіння. Зокрема, був скасований договір купівлі-продажу, за яким санаторій перейшов ТзОВ "Мережа відпочинку"<ref>{{Cite_Web|назва=На Львівщині повернули у державну власність палац XIX століття|url=https://zaxid.net/na_lvivshhini_povernuli_u_derzhavnu_vlasnist_palats_xix_stolittya_n1417512|видавець=Zaxid.net|дата-доступу=6 лютого 2022}}</ref>.
 
Зараз будівля палацу перебуває у знищеному і занедбаному стані.
 
== Колекція Лянцкоронських ==
 
Палацова колекція предметів мистецтва почала наповнюватися ще за Жевуських {{тире}} Міхал Юзеф Жевуський ще у 1743 році почав перевезення до Роздолу картин з львівської збірки Жевуських та інших маєтків. Ця колекція значно розширилася за Лянцкоронських.
 
При палаці існувала величезна бібліотека, що налічувала понад 70 тисяч томів а також колекція зі 120 тисяч фотографій скульптур, картин та архітектурних пам'яток<ref name="grabar"></ref>. Замкова картинна галерея була заповнена парадними портретами представників родини та полотнами відомих митців, зокрема Рембрандта.
 
До початку Першої світової війни Кароль Лянцкоронський вивіз найцінніші експонати з Роздолу до віденського палацу<ref name="voytovych"></ref>.
 
Син Кароля Антоній продовжив перевозити предмети мистецтва до Віденського палацу Лянцкоронських. У [[1939]] році гестапо реквізувало віденську колекцію Лянцкоронських. Найкращі полотна планувалося передати до збірок Гітлера та Геринга. Після війни граф Антоній Лянцкоронський при допомозі свого шкільного товариша князя Ліхтенштейна перевіз врятовану збірку до Швейцарії у замок Гогенемс. У [[1994]] році Кароліна Лянцкоронська подарувала родинні збірки до польських музеїв – Королівського замку у Варшаві та Вавелю у Кракові<ref name="voytovych"></ref>.
 
При палаці також існувала зібрана Каролем Лянцкоронським колекція античних скульптур (зокрема, в рамках його експедиції Малою Азією у 1884 році). Частина скульптур, що потрапили до Роздолу у пошкодженому стані були відреставровані та вмонтовані у стіни інтер’єру, поставлені у ніші на фасадах або просто у парку на кам’яних постаментах<ref name="voytovych"></ref>.
 
Кращі зразки грецької скульптури були перевезені в 1940 році до Ермітажу та Одеського археологічного музею відразу після націоналізації маєтку совіцькою владою. Декілька вмонтованих (пошкоджених) скульптур було врятовано при допомозі роздільських активістів директором Львівської картинної галареї професором Борисом Возницьким<ref name="voytovych"></ref>.
 
== Історичні фото ==
=== Екстер'єр ===
<gallery mode="packed" heights="150px">
Файл:Кароль_Лянцкоронський_з_дружиною_і_сином_біля_палацу_в_Роздолі_(1898).jpg|1898 рік
Файл:Поштівка_палац_Лянцкоронських_у_Роздолі_(1899).jpg|1899 рік
Файл:Палац_Лянцкоронських_(міжвоєнний_період).jpg
Файл:Парадний_вхід_палацу_Лянцкоронських_(міжвоєнний_період).jpg
Файл:Палац_Лянцкоронських_у_Роздолі_(парадний_вхід).jpg
Файл:Скульптура_лицаря_в_парку_маєтку_Лянцкоронських_в_Роздолі.jpg
Файл:Палац_Лянцкоронських_у_Роздолі_(1930).jpg|1930 рік
Файл:Палац_Лянцкоронських_у_Роздолі_(1930)_(1).jpg|1930 рік
Файл:Дорога_до_палацу_Лянцкоронських_у_Роздолі.jpg|Дорога до палацу, 1930 рік
Файл:Палац_Лянцкоронських_у_Роздолі_(1938)_(1).jpg|1938 рік
Файл:Палац_Лянцкоронських_у_Роздолі_(1938)_(2).jpg|1938 рік
Файл:Палац_Лянцкоронських_у_Роздолі_(1938)_(3).jpg|1938 рік
Файл:Палац_Лянцкоронських_у_Роздолі_(1938)_(4).jpg|1938 рік
Файл:Палац_Лянцкоронських_у_Роздолі_(1938)_(5).jpg|1938 рік
Файл:Палац_Лянцкоронських_у_Роздолі_(1938)_(6).jpg|1938 рік
Файл:Палац_Лянцкоронських_у_Роздолі_(1938)_(7).jpg|1938 рік
Файл:Офіцина_палацу_Лянцкоронських_у_Роздолі_(1938).jpg|Офіцина палацу, 1938 рік
Файл:Дуб_Казимирський_Розділ.jpg|Дуб "Казимирський", 1939 рік
Файл:Палац_Лянцкоронських_у_Роздолі_(1998).jpg|1998 рік
</gallery>
 
=== Інтер'єр ===
<gallery mode="packed" heights="150px">
Файл:Інтер'єр_палацу_Лянцкоронських_у_Роздолі.jpg
Файл:Інтер'єр_палацу_Лянцкоронських_у_Роздолі_(2).jpg
Файл:Інтер'єр_палацу_Лянцкоронських_у_Роздолі_(3).jpg
Файл:Інтер'єр_палацу_Лянцкоронських_у_Роздолі_(4).jpg
Файл:Інтер'єр_палацу_Лянцкоронських_у_Роздолі_(5).jpg
Файл:Інтер'єр_палацу_Лянцкоронських_у_Роздолі_(6).jpg
Файл:Інтер'єр_палацу_Лянцкоронських_у_Роздолі_(7).jpg
Файл:Інтер'єр_палацу_Лянцкоронських_у_Роздолі_(8).jpg
Файл:Інтер'єр_палацу_Лянцкоронських_у_Роздолі_(9).jpg
Файл:Інтер'єр_палацу_Лянцкоронських_у_Роздолі_(10).jpg
Файл:Інтер'єр_палацу_Лянцкоронських_(1914).jpg|1914 рік
Файл:Інтер'єр_палацу_Лянцкоронських_(1914)_(1).jpg|1914 рік
Файл:Інтер'єр_палацу_Лянцкоронських_(1914)_(2).jpg|1914 рік
</gallery>


== Примітки ==
== Примітки ==
[[Категорія:Палаци]]
[[Категорія:Споруди Розділ]]

Поточна версія на 22:18, 19 березня 2022

Палац Жевуських-Лянцкоронських (сучасний вигляд)

Палац Жевуських-Лянцкоронських — пам'ятка архітектури XVIII-XIX ст. Розташований у смт. Розділ Роздільської селищної громади.

Історія

У 1631 році Анна Чернейовська, внучка першого власника Роздолу Мацея Чернейовського, одержала частину міста Розділ як придане, виходячи заміж за львівського суддю Станіслава Жевуського. У 1650 році, як остання з Чернейовських, вона повністю успадкувала все місто[1]. Разом із містом Жевуські отримали маєток Чернейовських, який згодом перебудувала у свій перший замок-резиденцію.

До початку XVII ст. замок поступово втратив своє оборонне значення і у 1704 році Жевуські почали зводити новий кам'яний палац, навколо якого розбили регулярний парк. Міхал Юзеф Жевуський, при якому у 1743-1745 рр. палац було реставровано (під керівництвом адміністратора Семена Вишневецького), на честь своєї дружини Францішки назвав замок-палац з парком Франкополем[1].

У побудові палацу взяли участь архітектор Бернард Меретин, скульптор Ян Гетнер, маляр Шимон Яремкевич. Палац був зведений у стилі французького ренесеансу за зразком замків долини Луари. У цей же час біля палацу було закладено парк.

Після Жевуських палац перейшов у власність родини Лянцкоронських, що володіла ним до 1939 року.

Згідно з заповітом, складеним у Відні 14 лютого 1874 року Казимиром Лянцкоронським, маєток у роздолі перейшов у власність його сина Кароля Лянцкоронського — польського мистетцтвознавця, колекціонера та мандрівника[2].

У 1874 році Кароль Лянцкоронський розпочав реконструкцію старої частини палацу та добудову нового будинку за проектом ректора Львівської політехніки, професора Юліана Захаревича. У 1904 році французьким архітектором Шарлем Баужуетом об'єднано будівлю Захаревича зі старим корпусом. З 1874 до 21 вересня 1880 на будівництво власниками було витрачено 61721 ринських[2].

В другій половині 1870-х у резиденції було встановлено систему водопостачання, що складалася з водонапірної вежі та штучного водогону. Вежа знаходилася недалеко від палацу та використовувалася власниками для забезпечення водою палацу, кухні, оранжерей та невеликих фонтанів, розміщених навпроти палацу[2].

Кароль Лянцкорольський з родиною

Окрім палацу, до двірського ансамблю входили такі об'єкти: два флігелі, будівля архіву, чотири оранжереї, стайня та возівна, пивниця, дім та стайня городника, хлів при городі. Навколо палацу розташовувався парк площею близько 14 га. Відомо, що при таксуванні Роздільського ключа у березні 1897 року резиденція оцінювалася в 401119 ринських[2].

У оранжереях вирощувалися екзотичні рослини: кактуси, орхідеї, ананаси, пальми, цитрусові, тюльпани та інші. Відомо, що у 1898 році рослини з оранжерей Роздільської резиденції експонувалися на городничо-бджільничій виставці у Львові[2].

У 1902 році резиденцію було електрифіковано. Устаткування було розраховане на 320 ламп, 16 свічок та 2 великі лампи. Неподалік палацу було побудовано цегляний будинок для електростанції, у якій були встановлені динамо-машина (подавала струм з напругою 110-150 В), паровий двигун та акумулятори. Загальний кошторис електифікації садиби склав 16047 корон. У тому ж році у палаці було проведено парове опалення[2].

Перед початком Першої світової війни було добудоване ліве крило палацу за проектом архітектора Люнтваля з Сілезії. Також в цей час споруду було прикрашено медальйонами із зображеннями богів Олімпу, а територію довкола палацу — кількома десятками скульптур (в тому числі античних).

До 1939 року власником маєтку був син Кароля Антоній Лянцкоронський.

У 1945 році на базі резиденції було відкрито санаторій. На території маєтку за совіцьких часів було зведено будівлю їдальні.

Родинний архів, бібліотека, частина колекції монет та зосталі картини були передані до Дрогобицького краєзнавчого музею. Окремі експонати зберігаються у Львівській картинній галереї[1].

У 2001 році будівлю палацу було передано у приватну власність.

У 2015 році рішенням Вищого господарського суду було постановлено витребування санаторію з незаконного володіння. Зокрема, був скасований договір купівлі-продажу, за яким санаторій перейшов ТзОВ "Мережа відпочинку"[3].

Зараз будівля палацу перебуває у знищеному і занедбаному стані.

Колекція Лянцкоронських

Палацова колекція предметів мистецтва почала наповнюватися ще за Жевуських — Міхал Юзеф Жевуський ще у 1743 році почав перевезення до Роздолу картин з львівської збірки Жевуських та інших маєтків. Ця колекція значно розширилася за Лянцкоронських.

При палаці існувала величезна бібліотека, що налічувала понад 70 тисяч томів а також колекція зі 120 тисяч фотографій скульптур, картин та архітектурних пам'яток[2]. Замкова картинна галерея була заповнена парадними портретами представників родини та полотнами відомих митців, зокрема Рембрандта.

До початку Першої світової війни Кароль Лянцкоронський вивіз найцінніші експонати з Роздолу до віденського палацу[1].

Син Кароля Антоній продовжив перевозити предмети мистецтва до Віденського палацу Лянцкоронських. У 1939 році гестапо реквізувало віденську колекцію Лянцкоронських. Найкращі полотна планувалося передати до збірок Гітлера та Геринга. Після війни граф Антоній Лянцкоронський при допомозі свого шкільного товариша князя Ліхтенштейна перевіз врятовану збірку до Швейцарії у замок Гогенемс. У 1994 році Кароліна Лянцкоронська подарувала родинні збірки до польських музеїв – Королівського замку у Варшаві та Вавелю у Кракові[1].

При палаці також існувала зібрана Каролем Лянцкоронським колекція античних скульптур (зокрема, в рамках його експедиції Малою Азією у 1884 році). Частина скульптур, що потрапили до Роздолу у пошкодженому стані були відреставровані та вмонтовані у стіни інтер’єру, поставлені у ніші на фасадах або просто у парку на кам’яних постаментах[1].

Кращі зразки грецької скульптури були перевезені в 1940 році до Ермітажу та Одеського археологічного музею відразу після націоналізації маєтку совіцькою владою. Декілька вмонтованих (пошкоджених) скульптур було врятовано при допомозі роздільських активістів директором Львівської картинної галареї професором Борисом Возницьким[1].

Історичні фото

Екстер'єр

Інтер'єр

Примітки