Відмінності між версіями «Сеник Корнелій»

Матеріал з Енциклопедія Жидачівщини
(Створена сторінка: '''Корнелій Сеник''' {{тире}} парох Бережниці Королівської, посол до Австрійського Сейму в...)
 
Рядок 1: Рядок 1:
'''Корнелій Сеник''' {{тире}} парох Бережниці Королівської, посол до Австрійського Сейму від [[Жидачівський Повіт|Жидачівського повіту]], москвофіл.
'''Корнелій Сеник''' ([[3 січня]] [[1862]], Бережниця Королівська {{тире}} [[19 грудня]] [[1922]]) {{тире}} греко-католицький священник, громадський діяч, публіцист, парох Бережниці Королівської, посол до Галицького Сейму від [[Жидачівський Повіт|Жидачівського повіту]], москвофіл.


== Життєпис ==
== Життєпис ==
Народився [[3 січня]] [[1862]] року в сім'ї греко-католицького священника. Був внуком історика Антонія Петрушевича.
Закінчив Львівську греко-католицьку семінарію. У [[1884]]{{тире}}[[1887]] роках сотрудник, [[1887]]{{тире}}[[1889]] роках завідувач, а з [[1889]] {{тире}} довголітній парох села Бережниця Королівська (нині Бережниця Жидачівського громади).
Член {{bquotes|Товариства ім. Михайла Качковського}}, {{bquotes|Руської Ради}}, {{bquotes|Народної торгівлі}}, Товариства святого апостола Павла, {{bquotes|Товариства виробу і торгівлі риз церковних}} у Самборі, кооперативного товариства {{bquotes|Народний Дім}}.
Як публіцист відомий брошурою {{bquotes|О выборах и собраниях (вечах)}} (1897), кореспондент москвофільської газети {{bquotes|Галичанинъ}} у [[Жидачівський повіт|Жидачівському повіті]]. Обирався депутатом Жидачівської повітової ради.
Посол до Галицького сейму 9-го скликання (обраний [[1908]] року від IV курії округу Жидачів. Був членом Російського клубу, після його розколу [[1909]] року увійшов до складу клубу староруської партії на чолі з Михайлом Королем).


У [[1912]] році отримав наказ від Львівського митрополичого ординаріяту скласти мандат посла через те, що його публічна діяльність приносить шкоду церкві. В результаті о. Сеник зрікся мандату<ref>{{Cite_Web|назва=Новий український сеймовий посол|url=https://libraria.ua/numbers/920/65609/?PageNumber=5&ArticleId=2311708&Search=%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BA|видавець=Газета "Діло" №71 від 25 березня 1912|дата-доступу=12 жовтня 2021}}</ref>.
У [[1912]] році отримав наказ від Львівського митрополичого ординаріяту скласти мандат посла через те, що його публічна діяльність приносить шкоду церкві. В результаті о. Сеник зрікся мандату<ref>{{Cite_Web|назва=Новий український сеймовий посол|url=https://libraria.ua/numbers/920/65609/?PageNumber=5&ArticleId=2311708&Search=%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BA|видавець=Газета "Діло" №71 від 25 березня 1912|дата-доступу=12 жовтня 2021}}</ref>.

Версія за 10:44, 15 жовтня 2021

Корнелій Сеник (3 січня 1862, Бережниця Королівська — 19 грудня 1922) — греко-католицький священник, громадський діяч, публіцист, парох Бережниці Королівської, посол до Галицького Сейму від Жидачівського повіту, москвофіл.

Життєпис

Народився 3 січня 1862 року в сім'ї греко-католицького священника. Був внуком історика Антонія Петрушевича.

Закінчив Львівську греко-католицьку семінарію. У 18841887 роках сотрудник, 18871889 роках завідувач, а з 1889 — довголітній парох села Бережниця Королівська (нині Бережниця Жидачівського громади).

Член «Товариства ім. Михайла Качковського», «Руської Ради», «Народної торгівлі», Товариства святого апостола Павла, «Товариства виробу і торгівлі риз церковних» у Самборі, кооперативного товариства «Народний Дім».

Як публіцист відомий брошурою «О выборах и собраниях (вечах)» (1897), кореспондент москвофільської газети «Галичанинъ» у Жидачівському повіті. Обирався депутатом Жидачівської повітової ради.

Посол до Галицького сейму 9-го скликання (обраний 1908 року від IV курії округу Жидачів. Був членом Російського клубу, після його розколу 1909 року увійшов до складу клубу староруської партії на чолі з Михайлом Королем).

У 1912 році отримав наказ від Львівського митрополичого ординаріяту скласти мандат посла через те, що його публічна діяльність приносить шкоду церкві. В результаті о. Сеник зрікся мандату[1].

Примітки

  1. Новий український сеймовий посол, Газета "Діло" №71 від 25 березня 1912, переглянуто 12 жовтня 2021