Палац Жевуських-Лянцкоронських (Розділ)
Палац Жевуських-Лянцкоронських — пам'ятка архітектури XVIII-XIX ст. Розташований у смт. Розділ Роздільської селищної громади.
Історія
У 1631 році Анна Чернейовська, внучка першого власника Роздолу Мацея Чернейовського, одержала частину міста Розділ як придане, виходячи заміж за львівського суддю Станіслава Жевуського. У 1650 році, як остання з Чернейовських, вона повністю успадкувала все місто[1].
До початку XVII ст. замок поступово втратив своє оборонне значення і у 1704 році Жевуські почали зводити новий кам'яний палац, навколо якого розбили регулярний парк. Міхал Юзеф Жевуський, при якому у 1743-1745 рр. палац було реставровано (під керівництвом адміністратора Семена Вишневецького), на честь своєї дружини Францішки назвав замок-палац з парком Франкополем[1].
У побудові палацу взяли участь архітектор Бернард Меретин, скульптор Ян Гетнер, маляр Шимон Яремкевич. Палац був зведений у стилі французького ренесеансу за зразком замків долини Луари. У цей же час біля палацу було закладено парк.
Після Жевуських палац перейшов у власність родини Лянцкоронських, що володіла ним до 1939 року.
Згідно з заповітом, складеним у Відні 14 лютого 1874 року Казимиром Лянцкоронським, маєток у роздолі перейшов у власність його сина Кароля Лянцкоронського — польського мистетцтвознавця, колекціонера та мандрівника[2].
У 1874 році Кароль Лянцкоронський розпочав реконструкцію старої частини палацу та добудову нового будинку за проектом ректора Львівської політехніки, професора Юліана Захаревича. У 1904 році французьким архітектором Шарлем Баужуетом об'єднано будівлю Захаревича зі старим корпусом. З 1874 до 21 вересня 1880 на будівництво власниками було витрачено 61721 ринських[2].
В другій половині 1870-х у резиденції було встановлено систему водопостачання, що складалася з водонапірної вежі та штучного водогону. Вежа знаходилася недалеко від палацу та використовувалася власниками для забезпечення водою палацу, кухні, оранжерей та невеликих фонтанів, розміщених навпроти палацу[2].
Окрім палацу, до двірського ансамблю входили такі об'єкти: два флігелі, будівля архіву, чотири оранжереї, стайня та возівна, пивниця, дім та стайня городника, хлів при городі. Навколо палацу розташовувався парк площею близько 14 га. Відомо, що при таксуванні Роздільського ключа у березні 1897 року резиденція оцінювалася в 401119 ринських[2].
У оранжереях вирощувалися екзотичні рослини: кактуси, орхідеї, ананаси, пальми, цитрусові, тюльпани та інші. Відомо, що у 1898 році рослини з оранжерей Роздільської резиденції експонувалися на городничо-бджільничій виставці у Львові[2].
У 1902 році резиденцію було електрифіковано. Устаткування було розраховане на 320 ламп, 16 свічок та 2 великі лампи. Неподалік палацу було побудовано цегляний будинок для електростанції, у якій були встановлені динамо-машина (подавала струм з напругою 110-150 В), паровий двигун та акумулятори. Загальний кошторис електифікації садиби склав 16047 корон. У тому ж році у палаці було проведено парове опалення[2].
Перед початком Першої світової війни було добудоване ліве крило палацу за проектом архітектора Люнтваля з Сілезії. Також в цей час споруду було прикрашено медальйонами із зображеннями богів Олімпу, а територію довкола палацу — кількома десятками скульптур (в тому числі античних).
До 1939 року власником маєтку був син Кароля Антоній Лянцкоронський.
У 1945 році на базі резиденції було відкрито санаторій. На території маєтку за совіцьких часів було зведено будівлю їдальні.
Родинний архів, бібліотека, частина колекції монет та зосталі картини були передані до Дрогобицького краєзнавчого музею. Окремі експонати зберігаються у Львівській картинній галереї[1].
У 2001 році будівлю палацу було передано у приватну власність.
У 2015 році її було повернуто державі. Зараз будівля палацу перебуває у знищеному і занедбаному стані.
Колекція Лянцкоронських
Палацова колекція предметів мистецтва почала наповнюватися ще за Жевуських — Міхал Юзеф Жевуський ще у 1743 році почав перевезення до Роздолу картин з львівської збірки Жевуських та інших маєтків. Ця колекція значно розширилася за Лянцкоронських.
При палаці існувала величезна бібліотека, що налічувала понад 70 тисяч томів а також колекція зі 120 тисяч фотографій скульптур, картин та архітектурних пам'яток[2]. Замкова картинна галерея була заповнена парадними портретами представників родини та полотнами відомих митців, зокрема Рембрандта.
До початку Першої світової війни Кароль Лянцкоронський вивіз найцінніші експонати з Роздолу до віденського палацу[1].
Син Кароля Антоній продовжив перевозити предмети мистецтва до Віденського палацу Лянцкоронських. У 1939 році гестапо реквізувало віденську колекцію Лянцкоронських. Найкращі полотна планувалося передати до збірок Гітлера та Геринга. Після війни граф Антоній Лянцкоронський при допомозі свого шкільного товариша князя Ліхтенштейна перевіз врятовану збірку до Швейцарії у замок Гогенемс. У 1994 році Кароліна Лянцкоронська подарувала родинні збірки до польських музеїв – Королівського замку у Варшаві та Вавелю у Кракові[1].
При палаці також існувала зібрана Каролем Лянцкоронським колекція античних скульптур (зокрема, в рамках його експедиції Малою Азією у 1884 році). Частина скульптур, що потрапили до Роздолу у пошкодженому стані були відреставровані та вмонтовані у стіни інтер’єру, поставлені у ніші на фасадах або просто у парку на кам’яних постаментах[1].
Кращі зразки грецької скульптури були перевезені в 1940 році до Ермітажу та Одеського археологічного музею відразу після націоналізації маєтку совіцькою владою. Декілька вмонтованих (пошкоджених) скульптур було врятовано при допомозі роздільських активістів директором Львівської картинної галареї професором Борисом Возницьким[1].
