Церква Воскресіння Господнього (Жидачів)
Церква Воскресіння Господнього — греко-католицька церква в Жидачеві. Відома з початку XVI ст. і вже тоді фігурувала як деканальна. Можливо, ця церква будувалась і перебудовувалась кілька разів. В акті візитації 1733 р. зафіксована як дерев'яна споруда, що вимагає значного ремонту. А отже, на той час була досить давньою - ймовірно, із середини XVII ст., а може й старшою.
Історія
За детальним описом, поданим у візитаційному протоколі о. Миколою Шадурським 6 липня 1762 р., ця церква - тридільна, триверха, завершена трьома восьмериками, вкритими банями, із прибудованою зліва каплицею для окремого вівтаря з чудотворною іконою та забезпечена всім необхідним усередині.
Із приходом у Галичину австрійської влади, зокрема після реформ цісаря Йосифа ІІ, як і в інших місцевостях краю, проведено регуляцію парохіяльної мережі. Храм Воскресіння Господнього признано парафіяльним (йому підпорядковувалися всі греко-католицькі міські церкви). Громада неодноразово його ремонтувала. У 1832 р., під час візитації святині митрополитом Михайлом Левицьким, зазначено, що матірна церква Воскресення Господнього "з дерева ставлена, в злому стані, дуже щупла" (Центральний державний історичний архів України, м. Львів).
Та вже невдовзі вона згоріла, і на її місці у 1848 р.віряни звели новий дерев'яний храм. Це була, очевидно, будівля, виконана за типовим австрійським проєктом у класицистичному стилі, з однією банею над навою. Вона мала 6 вікон - по 2 в стінах нави, один у стінах вівтаря і 3 півциркульеі у стінах бабинця. Однак, і ця споруда була знищена у вогні 14 травня 1888р., коли з невідомої причини в полудень у містя почалась пожежа, що поглинула 40 садиб і плебанію (Dziennik Polski. - Lwow, 1888. - N 137. - S.2.)
Нинішню муровану церкву спорудили 1890 р. за проєктом львівського архітектора Василя Нагірного. Вона згадана в газеті "Діло" (Львів, 1898. - Ч.142) серед храмів, зведенням яких він займався останні 14 років.
Проте в часописах за 1901 р. знову знаходимо повідомлення про будівництво церки в Жидачеві, проєктованої тим самим архітектором. Цю обставину пояснив сам В. Нагірний: "В місті Ж. (Жидачів) підприємець будови церкви п. Л. уживав до будови неочищеного піска з намулом, а крім того щадив на силі аркадів. Вислідом тої маніпуляції є, що звалилась купола. Незважаючи на той випадок в Ж., сей "майстер" дістав незадовго підприємство будови церкви в сусіднім селі, бо був найдешевшим". (Нагірний В. З будівельної практики//Діло. - Львів, 1909. - Ч. 252)
У 1907 році, на замовлення пароха о. Миколи Лужицького розписи цієї святині, її іконостата і бічних престолів виконав художник Теофіл Копистинський (Купчинська Л. Творчість Теофіла Копистинського у контексті розвитку образотворчого мистецтва західноукраїнських земель другої половини XIX - початку XX століть. - Львів; Філадельфія, 2009. - С. 254). Урочисте посвячення храму здійснив митрополит Андрей Шептицький у 1912 р. Під час Першої Світової Війни церква була легко ушкоджена, але тодійшній настоятель о. Лев Скобельський разом з громадою швидко її відновив.
Після псевдособору 1946 р. храм перейшов у руки Російської православної церкви. 1 липня 1956 р. його освятили по проведенні ремонту, в результаті якого були знищені розписи та перемальовані майже всі образи ікогостата пензля Теофіла Копистинського. Із відродженням Української греко-католицької церкви та утворенням незалежної Української держави святиня повернулась в лоно УГКЦ.
Окрасою й найбільшою цінністю храму Воскресення Господнього є Жидачівська чудотворна ікона "Матері Божої Воплочення". У ХVIII ст. цей образ оздобили дерев'яними золоченими і срібленими ризами та увінчали розкішною металевою короною.
Джерело :
