Голокост у Ходорові

Голокост у Ходорові — масове систематичне знищення єврейського населення Ходорова у роки німецької окупації міста (1941-1944).

Історія

Згідно з переписом населення 1931 року, в Ходорові проживало 2216 євреїв. До середини 1941 року, враховуючи середній приріст у 9-10 осіб на 1000 населення, в місті ймовірно проживало близько 2500 євреїв.

Німецькі військові окупували Ходорів 2 липня 1941 року. Під час перших тижнів окупації, німці та українські колаборанти знущалися з євреїв на вулицях, грабували їхні будинки та спалили давню дерев'яну синагогу.

Початково містом керувала військова комендатура, а 1 серпня 1941 року влада була передана німецькій цивільній адміністрації. Ходорів було включено в склад округу Стрий (Kreis Stryj) в межах району Галичина (Distrikt Galizien). Д-р Віктор фон Девіц (Dr. Wiktor von Dewitz) був окружним наглядачем (Kreishauptmann) з 1941 по 1944. Під керівництвом окружного наглядача служило декілька земських комісарів (Landkommissare). Земським комісаром Ходорова був Карл Хольман (Karl Hohlmann).

В час окупації в Ходорові було засновано відділення німецької жандармерії, а також підрозділ української поліції. Німецька жандармерія працювала під керівництвом Стрийської жандармерії. Члени цих підрозділів брали активну участь у антиєврейських акціях, що були здійснені у місті.

Влітку 1941 року німецька військова адміністрація ініціювала створення Єврейської Ради (Judenrat), яка була очолена чоловіком на прізвище Тайхман (Teichman). Єврейська Рада згодом була доповнена підрозділом Єврейської Поліції (Jüdischer Ordnungsdienst). Німецька влада наказала Єврейській Раді зібрати з євреїв контрибуції у грошах та цінних речах, погрожуючи стратити її членів якщо вимога не буде виконана. Євреїв зобов'язали носити білі нарукавники із зображенням синьої Зірки Давида. Дорослі євреї були залучені до примусової праці, в ході якої вони зазнавали знущань та побоїв, що мали смертельні наслідки. Взимку 1941-1942 років євреї були зобов'язані здати хутро та теплі речі, якими вони володіли, на користь німецької армії.

10 червня 1942 року 2732 євреї було зареєстровано в Ходорові, з них 1169 було залучено до різних видів примусової праці. 4-5 вересня 1942 року у Ходорові була проведена депортаційна акція, в ході якої від 1100 до 1500 євреїв було депортовано до табору смерті Белзець. Хворі та ті що не були здатні здолати дорогу були розстріляні на місці.

Інформації щодо існування гетто в Ходорові є досить мало. Після першої хвилі депортації у вересні, окружний наглядач видав інструкції щодо завершення до кінця жовтня концентрації решти євреїв у Стрию, Болехові, Ходорові, Сколе, чи Журавно. Ті працюючі євреї, що залишились у деяких місцевостях до кінця жовтня були "за будь-яких умов поселені у бараках". Попри те, що Ходорів не був згаданий як гетто у списку оголошеному Вищим керівником СС і Поліції Крюгером у листопаді 1942, концентрація євреїв із довколишніх сіл у Ходорові в жовтні 1942 призвела до значного перенаселення. Дора Івлер (Dora Iwler), які вдалося пережити Голокост, згадувала, що наплив євреїв з інших сіл призвів до ситуації коли 17 або 18 людей мали бути розміщені у її домі за наказом Єврейської Ради. Вона ж описує таку концентрацію євреїв у місті "як гетто".

18 жовтня 1942 року відбулася друга депортаційна акція, в рамках якої 350 євреїв було депортовано з Ходорова до Белзеця. Після цієї операції близько 800-та євреїв було дозволено залишитись в Ходорові, де вони працювали у різних сферах. Близько 487 євреїв працювали в сільському господарстві, решта - на цукровій фабриці, пилорамі, в м'ясному цеху, міській адміністрації та інших роботах. Зі свідчень Юди Кнейделя (Juda Kneidel) відомо, що цим євреям німецькою службую безпеки в кінці 1942 року було наказано покинути власні домівки та переселитись у спеціальний Єврейський квартал (або залишкове гетто).

5 лютого 1943 року німецька поліція за участі української поліції вбила всіх єврейських працівників, що перебували на той момент у місті. Страта відбулася поблизу місцевої цукрової фабрики.

Декільком євреям вдалося пережити Голокост завдяки допомозі місцевих добродіїв. Згідно з Pinkas haKehillot, Енциклопедією Єврейських Громад від їх заснування і до Голокосту, Генрик Пічек (Henryk Piczek) проявив особливу хоробрість, переховуючи 10 євреїв на своєму горищі протягом 22 місяців.

Джерела

• The United States Holocaust Memorial Museum Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933-1945, Volume II: Ghettos in German-Occupied Eastern Europe, Eastern Galicia Region (Distrikt Galizien), Chodorow, 2012, pp. 769-770.