Відмінності між версіями «Жидачівщина»
| Рядок 11: | Рядок 11: | ||
Є декілька причин, чому саме назва Жидачева використана для означення регіону, якому присвячена ця [[Енциклопедія Жидачівщини|Енциклопедія]]: | Є декілька причин, чому саме назва Жидачева використана для означення регіону, якому присвячена ця [[Енциклопедія Жидачівщини|Енциклопедія]]: | ||
* Жидачів {{тире}} це найдавніше місто | * Жидачів {{тире}} це найдавніше місто регіону. Перша письмова згадка про нього датується [[1164]] роком. | ||
* Жидачів у [[1393]] першим на наших теренах одержав Магдебурзьке право (на 43 роки раніше ніж [[Ходорів]] та на 123 роки раніше аніж [[Журавно]])<ref name="mista_kapral">{{Cite_Book|назва=Міста Жидачівського повіту XIV-XVI ст.|url=https://shron1.chtyvo.org.ua/Kapral_Myron/Mista_Zhydachivskoho_povitu_XIV_XVI_st.pdf?|рік=2019|автор=Мирон Капраль|видавництво=НАН України. Інститут історії України|місце=Київ}}</ref>. | * Жидачів у [[1393]] першим на наших теренах одержав Магдебурзьке право (на 43 роки раніше ніж [[Ходорів]] та на 123 роки раніше аніж [[Журавно]])<ref name="mista_kapral">{{Cite_Book|назва=Міста Жидачівського повіту XIV-XVI ст.|url=https://shron1.chtyvo.org.ua/Kapral_Myron/Mista_Zhydachivskoho_povitu_XIV_XVI_st.pdf?|рік=2019|автор=Мирон Капраль|видавництво=НАН України. Інститут історії України|місце=Київ}}</ref>. | ||
* Жидачів був центром давнього Жидачівського повіту, що простягався з півночі на південь від Роздолу аж до сучасної Осмолоди<ref name="mista_kapral"></ref>. | * Жидачів був центром давнього Жидачівського повіту, що простягався з півночі на південь від Роздолу аж до сучасної Осмолоди<ref name="mista_kapral"></ref>. | ||
Версія за 22:47, 27 квітня 2022
Жидачівщина — умовне поняття на позначення сукупності територій, які належали до історичних адміністративних одиниць, центром яких було місто Жидачів.
Серед основних таких адміністративних одиниць можна виділити давній Жидачівський повіт, новітній Жидачівський повіт (1867—1939), Жидачівський район (1939—2020) та Жидачівську громаду (2020—).
У вузькому значенні термін «Жидачівщина» означає територію Жидачева і навколишніх сіл.
Саму Жидачівщину можна умовно поділити на менші за розміром історичні території, такі як Ходорівщина, Журавенщина, Миколаївщина та Жидачівщина (у вузькому значенні). Тоді Жидачівський повіт буде складатися з Жидачівщини, Миколаївщини та Журавенщини, а Жидачівський район — з Жидачівщини, Ходорівщини та Журавенщини відповідно.
Обгрунтування
Є декілька причин, чому саме назва Жидачева використана для означення регіону, якому присвячена ця Енциклопедія:
- Жидачів — це найдавніше місто регіону. Перша письмова згадка про нього датується 1164 роком.
- Жидачів у 1393 першим на наших теренах одержав Магдебурзьке право (на 43 роки раніше ніж Ходорів та на 123 роки раніше аніж Журавно)[1].
- Жидачів був центром давнього Жидачівського повіту, що простягався з півночі на південь від Роздолу аж до сучасної Осмолоди[1].
- Жидачів був центром Жидачівського князівства, що короткочасно постало на історичній арені у 1393—1442 рр[2].
- З 1867 по 2020 рік Жидачів у тому чи іншому вигляді був центром адміністративних одиниць до яких входили навколишні землі.
Географія
За різних адміністративних устроїв територія Жидачівщини перебували повністю або частково у складі Жидачівського, Миколаївського, Журавненського та Бібрського повітів, а пізніше — Жидачівського, Журавненського, Ходорівського та Миколаївського районів.
В контексті поточного адміністративного устрою Жидачівщина майже повністю лежить у межах новоствореного Стрийського району Львівської області і розкидається на територіях восьми територіальних громад:
- Гніздичівської
- Жидачівської
- Журавненської
- Ходорівської
- Новороздільської
- Миколаївської (частково)
- Розвадівської (частково)
- Бібрської (частково за рахунок входженяя до її складу колишньої Новострілищанської громади)
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 Мирон Капраль: Міста Жидачівського повіту XIV-XVI ст. — Київ : НАН України. Інститут історії України, 2019.
- ↑ Іванна Папа: Жидачівське князівство (1393–1442) і Гедиміновичі: спірні питання історії — Фортеця, 2012.
