Кремінь Йосип Васильович

Матеріал з Енциклопедія Жидачівщини

Йосип Васильович Кремінь (13 січня 1932, с. Буянів Жидачівського повіту — жовтень 2020, смт Радушне Криворізького району) — дисидент, громадський діяч, Генерал Хорунжий Чорноморського козацтва.

Життєпис

Народився 13 січня 1932 року в селі Буянів Жидачівського повіту у селянській родині. Окрім нього у сім'ї було ще чотири сини і одна дочка[1].

Закінчив школу в Монастирці, навчався у Калушському ремісничому училищі[1].

Був членом підпільної молодіжної організації ОУН «Месники». Під псевдо «Гринь» виконував різні доручення: поширював антибільшовицьку літературу та листівки серед молоді, проводив розвідку на користь ОУН-УПА[1].

У 1949 році, напередодні Великодня, разом із другом вивісив синьо-жовтий прапор на димовій трубі котельні хімічної фабрики в Калуші. Після цього був заарештований КДБ[1].

15 грудня 1950 року Прикарпатський військовий трибунал присудив Креміню 25 років позбавлення волі і 5 років позбавлення прав. Його брата Юрія, керівника підпільної молодіжної організації ОУН «Месники» було засуджено до розстрілу, який виконали у квітні 1951-го у дрогобицькій тюрмі[1].

За 10 років, 9 місяців і 7 днів ув'язнення Йосип Кремінь пройшов через 36 точок тюрм і таборів ГУЛАГу. Із них відбув понад 40 діб карцера. Був звільнений 8 квітня 1961 року.

Після звільнення повернувся у рідне село, але був змушений покинути його через тиск силових органів. Переїхав на Криворіжжя у смт. Радушне до земляка Івана Чмелика і деякий час жив з його сім'єю. Працював механізатором у тресті "Дніпроспецбуд", де постійно знаходився під наглядом КДБ[1].

В час горбачовської відлиги активно включився у процес національного відродження, очолив місцевий осередок «Народного Руху України»[1].

У 1993 році Йосип Кремінь був обраний головою міжрайонного товариства політв’язнів та репресованих[1].

У 2008 році за власні кошти видав книгу «За Україну, за її волю» (спогади політв’язня)[1].

Помер в жовтні 2021 року в смт Радушне, де і похований[1].

Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 1,8 1,9 Хресна дорога борця за волю України, Новий Час, переглянуто 10 січня 2022