Миколай Рей
Миколай Рей з Наґловиць гербу Окша (пол. Mikołaj Rej) (4 лютого 1505, Журавно — між 8 вересня та 5 жовтня 1569, Рейовець Холмського повіту Люблінського воєводства) — польський поет, прозаїк та драматург епохи Відродження, перекладач, а також політик і богослов, війт міста Ужендув, посол до сейму Королівства Польського. Вважається батьком польської літератури, оскільки першим почав писати виключно польською та демонстративно послуговувався лише нею[1].
Життєпис
Народився 4 лютого 1505 року в родині шляхтичів у містечку Журавно. Син дрібного шляхтича-вдівця Станіслава Рея та його дружини Барбари Гербурт, сестри львівського підкоморія Пйотра Гербурта-Одновського, вдови Якуба Клюша та Яна Журавінського.
Миколай отримав фрагментарну освіту: 2 роки (з 1514 по 1516) навчався у Скальбмежі, потім ще 2 у Львові (з 1516 по 1518). У 1518 році був зарахований до Краківської академії, де неохоче вчився і яку покинув через рік після вступу. Молоді роки провів у рідному містечку - полював, рибалив і багато часу проводив на природі[2].
У 1525 році батько відправив його до панського двору воєводи Анджея Тенчиньського, де він став його секретарем. Це стало переломним моментом у житті Рея - при дворі він зблизився з проповідниками ідей Реформації в оточенні гетьмана Миколая Сенявського, вивчав літературу, стилістику та правопис[2].
Був одним із перших поетів, що писали польською мовою. В своїх творах часто допускав фактологічні помилки, вживав вульгарну лексику. Ймовірно, такий стиль письма був дещо вдаваним і націленим на те, щоб його твори були доступні ширшим масам населення. Розвиваючи в такий спосіб свою "домашню" течію польського Відродження, Рею вдалося довести, що література народною мовою може бути успішною[2].
Одружився із Зофією Костенівною із Сенжзішува, племінницею львівського архиєпископа Анджея Борисевського[2].
Неодноразово мав богословські та майнові суперечки із католицькою церквою. Через заборгованість перед соборною церквою Святої Анни в Кракові був відлучений від церкви[2].
Не пропустив - як писав Анжей Тшецеський - "жодного сейму, з'їзду, або іншої коронної справи". Багато разів брав участь у загальному сеймі Королівства Польського і вважав свою літературну діяльність важливою суспільною місією (був послом на сейм 1542 року, посол Галицької землі на сейм 1556/1557, посол Руського воєводства на сейм 1558/1559 та 1564 років). Ніколи не виїжджав за межі Польського королівства, чим дуже пишався[2].
Миколай Рей тісно спілкувався з дворами Сигізмунда І Старого та Сигізмунда II Августа. Часто змінював місце проживання і набув у власність (як подарунок від королівської влади) декілька маєтностей. Отримав права на локацію двох містечок - Окші (зараз Окса) та Рейовця, де, ймовірно, й помер. Наприкінці життя володів приблизно 17 селами, а ще 6-ма володів частково[2].
Був рухливим, веселим, дотепним, відкритим до людей. При цьому, інколи був запальним і схильним до сварок[2].
У 1603 році як автор потрапив до першого польського списку заборонених книг, створеного за ініціативи єпископа Бернарда Мацейовського[2].
Точне місце смерті Миколая Рея до сьогодні залишається невідомим. Збережені джерела вказують на те, що він був похований у кальвіністському костелі у Окші[2].
Творчість
Творчість Миколи Рея - різноманітна, підпорядкована етичним ("прикладне життя") та релігійним ("вічне спасіння") принципам. Миколая Рея польська історіографія вважає засновником польської літератури, він був першим польським письменником, який поєднував розвиток рідної літературної мови з ідеєю служіння Речі Посполитій[3].
Давньому званню «батька» польської літератури Рей завдячує авторському посланню, уміщеному у збірці сатиричних творів «Звіринець»: «Нехай інші народи знають, що поляки не гуси і свою мову мають». У ньому письменник згідно з ідеями Реформації декларує культурну і політичну ідентичність Речі Посполитої. Рей перший так виразно проявив самосвідомість як письменник серед авторів Середньовіччя та Відродження[3].
