Відмінності між версіями «Церква Воскресіння Господнього (Жидачів)»

Матеріал з Енциклопедія Жидачівщини
 
(Не показано 16 проміжних версій цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
'''Церква Воскресіння Господнього''' — мурована греко-католицька церква в [[Жидачів|Жидачеві]].
[[Файл:Церква_Воскресіння_Господнього_Жидачів.JPG|міні|справа|400px|Церква Воскресіння Господнього в Жидачеві]]
 
 
'''Церква Воскресіння Господнього''' — мурована греко-католицька церква в [[Жидачів|Жидачеві]], збудована у [[1900]] році за проєктом архітектора Василя Нагірного.


== Історія ==
== Історія ==
Рядок 7: Рядок 10:
Першу муровану церкву на цьому місці спорудили у [[1890]] році за проєктом львівського архітектора Василя Нагірного. Вона згадана в газеті "Діло" серед храмів, зведенням яких він займався останні 14 років.  
Першу муровану церкву на цьому місці спорудили у [[1890]] році за проєктом львівського архітектора Василя Нагірного. Вона згадана в газеті "Діло" серед храмів, зведенням яких він займався останні 14 років.  


Проте в часописах за 1901 р. знову знаходимо повідомлення про будівництво церки в [[Жидачів|Жидачеві]], проєктованої тим самим архітектором. Цю обставину пояснив сам В. Нагірний: {{цитата|В місті Ж. (Жидачів) підприємець будови церкви п. Л. уживав до будови неочищеного піска з намулом, а крім того щадив на силі аркадів. Вислідом тої маніпуляції є, що звалилась купола. Незважаючи на той випадок в Ж., сей "майстер" дістав незадовго підприємство будови церкви в сусіднім селі, бо був найдешевшим"|40}}
Проте в часописах за [[1901]] рік знову знаходимо повідомлення про будівництво церки в [[Жидачів|Жидачеві]], проєктованої тим самим архітектором. Цю обставину пояснив сам В. Нагірний: {{цитата|В місті Ж. (Жидачів) підприємець будови церкви п. Л. уживав до будови неочищеного піска з намулом, а крім того щадив на силі аркадів. Вислідом тої маніпуляції є, що звалилась купола. Незважаючи на той випадок в Ж., сей "майстер" дістав незадовго підприємство будови церкви в сусіднім селі, бо був найдешевшим"|40}}
 
[[29 вересня]] [[1901]] року в день освяченя нової мурованої церкви з благословення Митрополита Андрея Шептицького<ref name="ugkc_map">[https://map.ugcc.ua/view/90-tserkva-voskresinnya-hrystovogo-m-zhydachiv-lvivska-obl Церква Воскресіння Господнього на Інтерактивній карті УГКЦ]</ref>проповідь виголосив парох [[село Бережниця|Бережниці Королівської]] Корнилій Сеник<ref name="berezhnytsya_2000">{{Cite_Book|автор=Й. Вайда|назва=Бережниця Королівська: Штрихи історії та сьогодення|рік=2000|місцe=Ужгород|видавництво=Закарпаття}}</ref> (див. Проповіді). У ній він детально описав обставини пожежі, що знищила попередній дерев'яний храм.
 
У [[1907]] році, на замовлення пароха о. Миколи Лужицького розписи цієї святині, її іконостата і бічних престолів виконав художник Теофіл Копистинський. Урочисте посвячення іконостасу здійснив митрополит Андрей Шептицький [[19 травня]] [[1912]] року<ref name="ugkc_map"></ref>. Під час Першої Світової Війни церква була легко ушкоджена, але тодійшній настоятель о. Лев Скобельський разом з громадою швидко її відновив.
 
Після псевдособору [[1946]] році храм перейшов у руки Російської православної церкви. [[1 липня]] [[1956]] році його освятили по проведенні ремонту, в результаті якого були знищені розписи та перемальовані майже всі образи ікогостата пензля Теофіла Копистинського. Із відродженням Української греко-католицької церкви та утворенням незалежної Української держави святиня повернулась в лоно УГКЦ.
 
Окрасою й найбільшою цінністю храму Воскресення Господнього є Жидачівська чудотворна ікона "Матері Божої Воплочення". У ХVIII ст. цей образ оздобили дерев'яними золоченими і срібленими ризами та увінчали розкішною металевою короною.
 
== Священники церкви ==
 
{| class="wikitable"
|-
! Ім'я
! Початок служіння
! Кінець служіння
|-
|| о. Николай Лукавецьки<ref name="udech_zhydachiv">{{Cite_Book|автор=колектив авторів|назва=Від Удеча до Жидачева|місце=Жидачів}}}</ref>
|| [[16 квітня]] [[1883]]
|| [[1906]]
|-
|| о. Іван Скоробагатий<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1906]]
|| [[1911]]
|-
|| о. Йоан Ших
|| [[14 травня]] [[1911]]<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1914]]
|-
|| о. Іан Щербатюк<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1918]]
|| [[1919]]
|-
|| о. Роман Любарич<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1919]]
|| [[1920]]
|-
|| о. Михайло Раковський<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1920]]
|| [[1944]]
|-
|| о. Омелян Горчинський<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1921]]
|| [[1921]]
|-
|| о. Михайло Хавлюк<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1924]]
|| [[1934]]
|-
|| о. Василь Чопей<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1934]]
|| [[1937]]
|-
|| о. Ярослав Раковський<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1937]]
|| [[1944]]
|-
|| о. Никола Слиж<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1944]]
|| [[1955]]
|-
|| о. Любомир Головацький<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1955]]
|| [[1957]]
|-
|| о. Михайло Трохимчук<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1957]]
|| [[1960]]
|-
|| о. Іван Котлярович<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1960]]
|| [[1977]]
|-
|| о. Іван Заяць<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1978]]
|| [[1986]]
|-
|| о. Стефан Герасимів<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1986]]
|| [[1990]]
|-
|| о. Мирон Космина<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1990]]
|| [[1995]]
|-
|| о. Роман Гринишин<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1995]]
|| [[1996]]
|-
|| о. Ігор Барбуляк<ref name="udech_zhydachiv"></ref>
|| [[1994]]
|| [[1996]]
|-
|| о. Василь Юрів<ref name="nv_cerkva">{{Cite_Web|назва=У Жидачеві молитовно відсвяткували 120-ліття храму та 615-ліття чудотворної Жидачівської Оранти|url=https://www.newtime.lviv.ua/newtime-kultura/newtime-duhovnist/3751-u-zhydachevi-molytovno-vidsviatkuvaly-120-littia-khramu-ta-615-littia-chudotvornoi-zhydachivskoi-oranty|видавець=Новий Час|дата-доступу=5 вересня 2021}}</ref>
|| [[30 серпня]] [[1996]]
||
|-
|| о. Роман Максимців<ref name="nv_cerkva"></ref>
|| [[2003]]
|| [[2004]]
|-
|| о. Ярослав Турик<ref name="nv_cerkva"></ref>
|| [[2003]]
||
|-
|| о. Роман Котів<ref name="nv_cerkva"></ref>
|| [[2010]]
||
|}


[[29 вересня]] [[1901]] року в день благословення церкви парох [[село Бережниця|Бережниці Королівської]] Корнилій Сеник у своїй проповіді сказав<ref name="berezhnytsya_2000">{{Cite_Book|автор=Й. Вайда|назва=Бережниця Королівська: Штрихи історії та сьогодення|рік=2000|місцe=Ужгород|видавництво=Закарпаття}}</ref>:
== Проповіді ==
 
=== Проповідь пароха Бережниці Королівської Корнелія Сеника [[29 вересня]] [[1901]] року в день освячення церкви ===


{{цитата|
{{цитата|
Рядок 23: Рядок 137:
|40}}
|40}}


== Примітки ==


У [[1907]] році, на замовлення пароха о. Миколи Лужицького розписи цієї святині, її іконостата і бічних престолів виконав художник Теофіл Копистинський. Урочисте посвячення храму здійснив митрополит Андрей Шептицький у [[1912]] році. Під час Першої Світової Війни церква була легко ушкоджена, але тодійшній настоятель о. Лев Скобельський разом з громадою швидко її відновив.
[[Категорія:Споруди Жидачів]]
 
[[Категорія:Муровані церкви]]
Після псевдособору [[1946]] році храм перейшов у руки Російської православної церкви. [[1 липня]] [[1956]] році його освятили по проведенні ремонту, в результаті якого були знищені розписи та перемальовані майже всі образи ікогостата пензля Теофіла Копистинського. Із відродженням Української греко-католицької церкви та утворенням незалежної Української держави святиня повернулась в лоно УГКЦ.
 
Окрасою й найбільшою цінністю храму Воскресення Господнього є Жидачівська чудотворна ікона "Матері Божої Воплочення". У ХVIII ст. цей образ оздобили дерев'яними золоченими і срібленими ризами та увінчали розкішною металевою короною.
 
== Примітки ==

Поточна версія на 11:17, 10 жовтня 2021

Церква Воскресіння Господнього в Жидачеві


Церква Воскресіння Господнього — мурована греко-католицька церква в Жидачеві, збудована у 1900 році за проєктом архітектора Василя Нагірного.

Історія

На місці сучасної мурованої церкви до цього існувало як мінімум 2 дерев'яні попередниці. Обидві були знищені у вогні пожеж.

Першу муровану церкву на цьому місці спорудили у 1890 році за проєктом львівського архітектора Василя Нагірного. Вона згадана в газеті "Діло" серед храмів, зведенням яких він займався останні 14 років.

Проте в часописах за 1901 рік знову знаходимо повідомлення про будівництво церки в Жидачеві, проєктованої тим самим архітектором. Цю обставину пояснив сам В. Нагірний:

« В місті Ж. (Жидачів) підприємець будови церкви п. Л. уживав до будови неочищеного піска з намулом, а крім того щадив на силі аркадів. Вислідом тої маніпуляції є, що звалилась купола. Незважаючи на той випадок в Ж., сей "майстер" дістав незадовго підприємство будови церкви в сусіднім селі, бо був найдешевшим" «

29 вересня 1901 року в день освяченя нової мурованої церкви з благословення Митрополита Андрея Шептицького[1]проповідь виголосив парох Бережниці Королівської Корнилій Сеник[2] (див. Проповіді). У ній він детально описав обставини пожежі, що знищила попередній дерев'яний храм.

У 1907 році, на замовлення пароха о. Миколи Лужицького розписи цієї святині, її іконостата і бічних престолів виконав художник Теофіл Копистинський. Урочисте посвячення іконостасу здійснив митрополит Андрей Шептицький 19 травня 1912 року[1]. Під час Першої Світової Війни церква була легко ушкоджена, але тодійшній настоятель о. Лев Скобельський разом з громадою швидко її відновив.

Після псевдособору 1946 році храм перейшов у руки Російської православної церкви. 1 липня 1956 році його освятили по проведенні ремонту, в результаті якого були знищені розписи та перемальовані майже всі образи ікогостата пензля Теофіла Копистинського. Із відродженням Української греко-католицької церкви та утворенням незалежної Української держави святиня повернулась в лоно УГКЦ.

Окрасою й найбільшою цінністю храму Воскресення Господнього є Жидачівська чудотворна ікона "Матері Божої Воплочення". У ХVIII ст. цей образ оздобили дерев'яними золоченими і срібленими ризами та увінчали розкішною металевою короною.

Священники церкви

Ім'я Початок служіння Кінець служіння
о. Николай Лукавецьки[3] 16 квітня 1883 1906
о. Іван Скоробагатий[3] 1906 1911
о. Йоан Ших 14 травня 1911[3] 1914
о. Іан Щербатюк[3] 1918 1919
о. Роман Любарич[3] 1919 1920
о. Михайло Раковський[3] 1920 1944
о. Омелян Горчинський[3] 1921 1921
о. Михайло Хавлюк[3] 1924 1934
о. Василь Чопей[3] 1934 1937
о. Ярослав Раковський[3] 1937 1944
о. Никола Слиж[3] 1944 1955
о. Любомир Головацький[3] 1955 1957
о. Михайло Трохимчук[3] 1957 1960
о. Іван Котлярович[3] 1960 1977
о. Іван Заяць[3] 1978 1986
о. Стефан Герасимів[3] 1986 1990
о. Мирон Космина[3] 1990 1995
о. Роман Гринишин[3] 1995 1996
о. Ігор Барбуляк[3] 1994 1996
о. Василь Юрів[4] 30 серпня 1996
о. Роман Максимців[4] 2003 2004
о. Ярослав Турик[4] 2003
о. Роман Котів[4] 2010

Проповіді

Проповідь пароха Бережниці Королівської Корнелія Сеника 29 вересня 1901 року в день освячення церкви

«

Заким приступимо до властивої науки духовної, пригадаймо собі, возлюбленні, день 14 мая р. 1888, т. є. вернімося гадкою нашою більше як 13 літ назад.

Пам'ятний день той був дійсно днем скорби і печали, днем смутку, повний слез, отчаянія і страшної розлуки для жителів міста Жидачева взагалі і тутейших руських прихожан в особенности. Ото по причині неосторожного обходження з огнем в хаті, положеній недалеко над рікою, вибух грізний пожар і в протягу пару годин погоріло около 100 будинків і в тім числі приходство, братський дім, а що найболестнійше, погоріла тутейша церков. Мимо усердного ратунку удалося спасти лиш дещо з утвари церковної і чудесний образ Преистої Діви Марії, котрий красуєся над св. престолом. За несповна годину з величавого дому Божого осталося лиш дим'яче згарище, камінь з фундаментів, купа грузів і часть попелу, що єго вітер не розвіяв, которий страшною, чорною прогалиною, зділаною шаліючим огнем, сумно заводив і мішався з стонами і плачем бідних нещасних погорільців, міщан Жидачівських. Погоріли до тла многі хати і господарські будинки, огень пожер много людського майна і кровавої праці. Но коли було прислухатися близже розмові нещасних погорільців, то ніхто з них не жалів так дуже погорівшого свого майна, а всі єдинодушно не могли успокоїтись по утраті дому Божого. "Погоріла нам церковця наша, наша оборона, наша опіка, наша мати рідна, о бідні ми беззащитні сироти, що ж нам тепер почати, не маємо цже тепер, где Богу помолитися!" Так чути було з уст всіх тутейших парохіян, тих що погоріли, як і тих, що їх оминуло нещастя страшної пожежі.

Під деревом, що до днесь стоїть в сусіднім саді, стояла виратована утвар церковна і уцілівший чудесний образ Пресвятої Діви Марії. По пригашенню страшного згарища кругом обступили той св. образ сироти, погорільці, а полишившись із Пречистою, благали, щоб їх не опустила і спомагала в їх горю, занесли єго з найбільшим упованієм, яко одинокий скарб, з погорівшої церкви до тутейшого латинського костела і посилися з Богослуженієм у комірне. Жаль і розлука по несподіваній утраті Церкви не дасться оповісти і описати, досить сказати, що ще днесь по літах на саму згадку того дня, заблисли сзели в наших очах.

З полишеної огнем недогорілої дзвіниці, добу переживаючи нежденну, що так скажу щопу, поставили собі тутейші міщане, тимчасову церковицю, все то хотя й бідне та нужденне, але "в своїй хаті своя правда, і сила, і воля", і там довгих 13 літ відправлялося богослуженіє, ад по день нинішний, в котрім з легким серцем, повним радости, можем сказати, як на Великдень співаємо:

"Сей день єгоже сотвори Господь, возрадуємося і возвеселимся в онь", - днесь бо празднуєм освящення новопоставленого пространного мурованого дому Божого.[...]

«

Примітки

  1. ↑ 1,0 1,1 Церква Воскресіння Господнього на Інтерактивній карті УГКЦ
  2. ↑ Й. Вайда: Бережниця Королівська: Штрихи історії та сьогодення — Закарпаття, 2000.
  3. ↑ 3,00 3,01 3,02 3,03 3,04 3,05 3,06 3,07 3,08 3,09 3,10 3,11 3,12 3,13 3,14 3,15 3,16 3,17 3,18 колектив авторів: Від Удеча до Жидачева — Жидачів}
  4. ↑ 4,0 4,1 4,2 4,3 У Жидачеві молитовно відсвяткували 120-ліття храму та 615-ліття чудотворної Жидачівської Оранти, Новий Час, переглянуто 5 вересня 2021
Отримано з https://zhydachiv.wiki/mediawiki/index.php?title=Церква_Воскресіння_Господнього_(Жидачів)&oldid=1086