Жидачів

Матеріал з Енциклопедія Жидачівщини
Жидачів

Жида́чів (пол. Żydaczów, англ. Zhydachiv) — місто у Львівській області, колишній адміністративний центр Жидачівського району, зараз - центр Жидачівської міської громади Стрийського району.

Назва

Вперше сучасний Жидачів згадується у 1164 році на сторінках Іпатіїївського літопису[1] під назвою Удеч.

« То же лето была поводъ велика в Галичи [...] Умножившуся дождю внезапну въ одинъ день и в нощь поиде вода изь Днестра велика в болоньє и взиде оли до Быковаго болота, и потопи человекъ боле 300 иже бяху пошли с солью из Удеча и многи челвекы снимаху съ древ и кола, иже бъ вода възметала, много же инии потопе «

Деякі дослідники (М.Худаш, І.Крип'яткевич) припускають, що в наявних списках помилково записано "из Удеча" замість "из Зудеча". Такі припущення базуються на відомому у давній східнослов'янській писемності факті передачі на письмі однією літерою збігу кінцевого й початкового приголосного в суцільнорядковому, нерозчленованому написанні тексту. Іпатіївський список був, ймовірно, переписаний з такого оригіналу - сольюизудєча, яке копіїст міг помилково переписати як солью из Удеча замість солью из Зудеча. За цією логікою, і етимологію сучасної назви потрібно з'ясовувати від назви Зудечь а не Удечь [2].

Також М.Худаш у своїй праці [3] зазначає, що в давньоукраїнській антропонімії не виявлено утворень з основою Зуд-, а отже, первісна назва скоріше всього звучала не Зудечь, а *Судьчь > *Cудечь > Зудечь. В такому випадку, реконструйований первісний варіант походить від чоловічого імені Судко (Cудимирь, Судиславь)[2].

Альтернативна гіпотеза, запропонована Д.Бучком [4], стверджує, що первісною назвою все ж була Удечь, утворена від особової назви Удько. І якраз виникнення пізнішої форми Зудечь спричинене, можливо, неправильним членуванням писарями пізніших віків нероздільного написання слів у давніх літописах. Саме тому, на думку дослідника, із кінця XIV – на початку XV ст. у пам’ятках починає вживатися варіант цього топоніма з протетичним з-: подъ зудечовом. При цьому, виникнення ускладненого варіанта Удечев (> Зудечев) пояснюється впливом продуктивних у XIV – XV ст. топонімів на -ов/-ев, а зміна форми Зудечев > Жудечов > Жидачів – дією народної етимології, зближенням ойконіма з етнонімом жид.

У документах XIV-XVII століть, писаних латинською і польською мовами, назва міста звучить по-різному: Зудачів, Судачів, Зідачів, Жидачів. В українському звучанні назва міста була Зудечів. Це підтверджується грамотою 1424 року, писаною староукраїнською мовою, де згадується зудечівський староста. Вважається, що сучасна назва закріпилася з XVII століття [5].

А. Коваль у своїй книзі про походження назв поселень України наводить два перекази про появу сучасної назви міста. За першим переказом, через поселення проходив торговий шлях із Сходу на Захід. Торговий люд інколи тижнями ждав тут перевозу свого товару через річки Стрий і Дністер. Звідси ніби й пішла назва: ждати - Ждачів, яка пізніше почала вимовлятись як Жидачів. За другим переказом, назва міста походить від румунського слова жудечів - "район", "префектура", "адміністративна одиниця"[6].

Загалом, серед дослідників і лінгвістів досі немає консенсусу щодо того, від чого походить сучасна назва міста. Дослідження ускладнює ще й те, що протягом свого існування назва міста неодноразово змінювалася. Було підраховано, що за свою історію Жидачів мав близько 25 різних назв.

Напис назви міста у метриці 1785 року

Географія

Жидачів розташований на півдні Львівської області на межі Подільської височини (а точніше її найбільш горбистої частитини - Опілля), та угловини Передкарпаття. Навколишні землі мають плоский рівнинний рельєф, будучи заплавами річок або низькими надзаплавними терасами (до 10м). На півночі і на заході місто огинає річка Стрий. Вона є притокою річки Дністер у впадає у нього за 5 кілометрів на схід від Жидачева. Площа міста - близько 13 км². Середня висота міста над рівнем моря - 261 м. Найвищою точкою міста є гора Базиївка на південно-східній стороні якої розташований житловий масив "Гора".

На сході міста є велике болото, що називають "Чермінь". Заболоченими також є землі на північ від Замкової гори. Ці болота утворилися на місці колишнього русла річки Стрий, а їх частина, що прилягає до гори носить назву "Кораблище".

Жидачів має декілька парків та велику кількість зелених зон. У межах міста знаходиться ланшафтний заказник місцевого значення "Базиївка" - природоохоронна територія площею 20 га. Заказник займає частину гори Базиївка та її схили, що спростягаються на захід до річки Стрий.

У межах міста також є два озера штучного походження: оз. Промінь та оз. Гребний Канал.

Місцевості

Відстані до найближчих населених пунктів
Заріччя (5 км)
Межиріччя (3 км) Компасна роза
Іванівці (2 км) Заліски (5 км)
    Жидачів    
Королівка (2 км) Загурщина (1 км)
Рогізно (4 км)

Історія

Докладніше: Історія Жидачева

Демографія

Населення

Жидачів - найбільший населений пункт колишнього Жидачівського району та теперішньої Жидачівської громади. Станом на 2017 рік наявне населення становило 10962 особи. За останні роки населення міста мало тенденцію до скорочення. Так, згідно з переписом населення 2001 року, населення Жидачева становило 11683 особи.

Найбільшого розквіту місто досягло у 14 столітті. За оцінками деяких сториків, в цей час кількість жителів могла становити 30 тисяч. До середини 17 століття місто поступово занепадає, перетворюючись, по суті, у селище.

Загалом, історична динаміка зміни кількості населення виглядає наступним чином:

Рік Населення
1578 ~420[7]
1662 ~1000[8]
1785 1481[7]
сер. XIX ст. 1886[7]
1881 2207[9]
1890 2647[9]
1900 3347[7]
1909 3669[10]
1914 3803[10]
1924 4118[10]
1931 4534[5]
1939 4900[11]
1966 10320[7]
1989 11230[7]
1991 11500[12]
2001 11798[13]
2009 11200[14]
2015 11100[15]
2019 10773

Жителі Жидачева називають себе жидачівцями.

Мова

Перепис населення 1900 року наводить наступну мовну статистику: польську мову як основну мову спілкування назвало 2045 мешканців міста, українську - 1281 житель, німецьку - 16. На цей момент у місті проживало 870 євреїв, а тому відсутність ідишу у цьому опитуванні дещо дивує. Після II Світової війни польська мова майже повністю вийшла з ужитку.

Згідно з переписом населення 2001 року, українську мову рідною назвали 97.55% респондентів. 1.94% рідною назвали російську, 0.28% - польську, 0.11% - білоруську, вірменську - 0.04%, угорську - 0.02%, молдовську - 0.01%.

В Жидачеві побутує наддністрянський (також відомий як опільський або галицький) говір української мови[16].

Релігія

Протягом значної частини історії міста в ньому співіснували декілька релігійних громад: католицька, греко-католицька (давніше - православна) та єврейська (юдейська). Наприклад, перепис населення Жидачева за поголовним податком 1662 року вказує, що у середмісті та передмісті проживало 490 православних та 147 католиків. В цей час в місті жили і євреї, але в цей перепис вони не попали через те що платили податок окремо[8]. Перша католицька парафія була заснована у Жидачеві ще у 1301. Перша згадка про побут євреїв у Жидачеві датується 1450 роком.

Друга світова війна стала останньою подією в довгій історії Жидачівської єврейської громади, що в 1934 році налічувала 980 людей[17]. Католицька та греко-католицькі громади після короткочасного занепаду у совіцькі часи продовжують активно діяти. У 20 столітті в Жидачеві з'явилася парафія Православної Церкви Київського Патріархату, що у 2019 році перейшла до складу новоутвореної Православної Церкви України.

Динаміка розподілу населення за релігійною приналежністю виглядає наступним чином

Рік греко-католиків католиків юдеїв
1785[7] 1329 152
1 пол. XIX cт.[7] 870 459 559
1890[7] 1200 863 752
1900[18] 1430 1031 870
1909[10] 1700 1090 879
1914[10] 1745 1236 822
1924[10] 1908 1280 930
1930[17] 1943 1298 946
1935[9] 1990 1300 980

Національний склад

Аналогічно до ситуації з релігійними громадами, в Жидачеві споконвіку вживалося декілька національних груп. Найчисельнішими з них були українці, поляки та євреї. Також жили німці, на що вказує функціонування з 1787 року світської німецько-єврейської школи[7].

Події Другої світової війни кардинально змінили національний склад населення Жидачева. У 1942 році більшісь євреїв міста були вивезені до Белжеця або розстріляно в с. Вільхівці. У 1939-1940 роках, коли Західна Україна увійшла до складу УСРС, та пізніше, за післявоєнної радянської окупації, поляків Жидачева вевезли в Сибір або переселили на територію Польщі[7].

Згідно з переписом населення 2001 року, 96.34% жителів міста - українці, 2.21% - росіяни, 0.90% - поляки і 0.27% - білоруси.[19]

Архітектура

Розбудова міста

Сучасне планування міста багато в чому завдячує тому, як місто розвивалося у княжу добу та в XIV-XVII ст. Первісний міський уклад вирізнявся наявністю фортифікованого городища на горі Базиївці та дерев'яного замку на Замковій горі. При цьому, торгове місто з житловою забудовую було розташоване довкола затоки Стрия між пагорбами Базиївки та Замкової гори. Торгове місто княжої доби до сьогодні зберегло свій статус центра міста - зараз тут розташована мерія та міський парк.

З часом до первісного міста з південної сторони долучилось середмістя (територія оточена сучасним Шкільним бульваром з півдня та вул. Грушевського зі сходу), що було заселене у XIV-XVII ст.

Передмістя (територія нині обмежена Шкільним бульваром з півночі, вул. Фабричною з півдня та вул. Грушевського зі сходу) було заселене і стало частиною міста у XVII - XIX cт.

Кадастровий план 1850 р. засвідчив, що загалом характер розпланування й забудови південної частини Жидачева та Жидачівських фільварків не змінився з давніших часів. Заселена територія міста й надалі залишається в межах доріг, існуючих на попередньому етапі розвитку (сучасні вул. Грушевського, Дерев'янка та Надбережна). Східна межа міста в цей час була сформована дорогою, що проходила попри оборонні вали.

У 1889 році було завершено прокладання відтинку залізниці Ходорів-Стрий та будівництво станції Жидачів. Території між південною частиною міста та залізницею довго пустували і тільки в міжвоєнні роки й пізніше, у радянську добу, в південно-східному напрямку уздовж дороги на Журавно постали квартали малоповерхової садибної забудови а також малі промислові та складські об'єкти.

З появою радянської адміністрації у 1939 році планування міста зазнає докорінних змін. Починається будівництво нового картонно-паперового заводу, а разом і з ним - великої кількості житлових, комунальних, лікарняних та шкільних споруд. На схід від сучасної вул. Грушевського формуються нові житлові квартали разом із малоповерховою садибною забудовою.

За часів радянської влади у місті були розбудовані 2 віддалені житлові масиви з садибною забудовою: "Гора" на південно-східні стороні гори Базиївка та "Запереїзд", розташований за залізничним переїздом через дорогу на Журавно[7].

Історичні споруди

Будучи важливим оборонним та адміністративним пунктом, Жидачів часто знаходився в центрі локальних конфліктів, повстань та воєн. Також за свою історію місто неодноразово ставало жертвою руйнівних пожеж і повеней. Це, звісно, не сприяло збереженню його архітектурних пам'яток. Якщо додати до цього поступовий занепад міста у XVII столітті, то не видається дивним, що на початок XIX століття Костел успіння Пресвятої Діви Марії був в Жидачеві єдиною мурованою спорудою[7].

Спорудження костелу розпочалося у 1533 році, а освячення храму відбулося у 1612 році. За свою довгу історію він був неодноразово пошкоджений і відремонотований. У совіцькі часи костел використовували як автобусну станцію та музей. У 1989 році храм був повернутий громаді. Зараз він є діючим храмом жидачівської римо-католицької парафії.

На різних етапах розвитку міста в ньому збудовано велику кількість дерев'яних споруд - оборонних (фортеця на замковій горі, оборонні мури), адміністративних (ратуша) та сакральних (церкви, синагога) - проте жодна з них, за вийнятком дерев'яного шпихліра кінця XVIII cт. на території маєтку Графа Скарбека не вціліли до наших днів.

Найдавніші муровані споруди в Жидачеві (за вийнятком костелу) датуються кінцем XIX. Їх спорудження припало на період, коли Жидачів набув статусу повітового центру у складі Австро-Угорської імперії. Найвизначнішими об'єктами, що припали на цей період розвитку міста є:

  • Народна школа, 1862 р. (сьогодні - будівля краєзнавчого музею на вул. Міцкевича);
  • Повітовий суд, 1888 р. (тепер - районний відділ поліції на вул. Садовій);
  • Залізничний вокзал, 1889 р.
  • Повітова рада, 1892 р. (зараз будівля військового комісаріату на вул. Шашкевича);
  • Будинок польського спортивного товариства "Сокіл", 1907-1908 рр. (Нині Будинок культури на вул. А. Міцкевича);
  • Староство, 1912 р. (зараз - поліклініка на вул. Ярослава Мудрого)

Культура

Освіта

Перша світська німецько-єврейська школа була створена в Жидачеві ще у 1787 році. Перша україномовна школа була відкрита в Жидачеві у 1862 році. Зараз в приміщенні цієї школи діє краєзнавчий музей.

У Жидачеві є чотири дитячих садочки

та три діючі загальноосвітні школи

Також в місті діють Центр творчості дітей та молоді, Мистецька школа та Професійний ліцей.

Міжнародна співпраця

Жидачів має 4 міста-партнери, з якими підписано договори про налагодження партнерських контактів та співпраці:

Джерела

Примітки

  1. ↑ колектив авторів: Полное собрание русских летописей, том 2, сторінка 525 — Москва, 1962.
  2. ↑ 2,0 2,1 Ковтич В.: ОЙКОНІМИ ГАЛИЦЬКОГО ТА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВ: ПОСЕСИВНІ АРХАЇЧНІ УТВОРЕННЯ НА -*jь — 2014., переглянуто 6 червня 2021
  3. ↑ Худаш М.Л., Демчук М.О.: Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів (відантропонімні утворення) — Наукова Думка, 1991.
  4. ↑ Бучко Г., Бучко Д: Історична та сучасна українська ономастика: Вибрані праці — Чернівці : Букрек, 2013.
  5. ↑ 5,0 5,1 M. М. Олексіенко, М. А. Швайка: Історії міст і сіл Української РСР — 1968.
  6. ↑ Коваль А.П.: Знайомі незнайомці: походження назв поселень України — Київ : Либідь, 2001., переглянуто 6 червня 2021
  7. ↑ 7,00 7,01 7,02 7,03 7,04 7,05 7,06 7,07 7,08 7,09 7,10 7,11 7,12 Колектив авторів: Атлас українських історичних міст, том 4: Жидачів — Львів, 2020.
  8. ↑ 8,0 8,1 М.Капраль: Парафії міста Жидачева за даними поголовного податку 1673 р., Науковий щорічник “Історія релігій в Україні”. 2021. Вип. 31 — Львів, 2021.
  9. ↑ 9,0 9,1 9,2 А.Люсак, М.Люсак: Жидачів: історія міста у датах і фактах від найдавніших часів до середини XX століття
  10. ↑ 10,0 10,1 10,2 10,3 10,4 10,5 М.Турченяк: Із далеків віків древній Жидачів — Львів : Манускрипт, 2018.
  11. ↑ Володимир Кубійович: Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 — Мюнхен : LOGOS, 1983.
  12. ↑ Информцентр Госкомстата СССР: {{{назва}}} — 1991.
  13. ↑ Рідна мова населення міст за переписом 2001 року, переглянуто 15 липня 2021
  14. ↑ Державний Комітет Статистики України: [https://www.lv.ukrstat.gov.ua/ukr/publ/2011/ZB192010Y11_1.pdf Кількість населення Львівської області: СТАТИСТИЧНИЙ ЗБІРНИК] — 2011.
  15. ↑ Державна служба статистики: ЧИСЕЛЬНІСТЬ НАЯВНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ — Київ, 2017.
  16. ↑ Наддністрянський говір, Вікіпедія, переглянуто 10 січня 2022
  17. ↑ 17,0 17,1 Галицька Брама: Жидачів № 3-4(51-52) — Вільна Україна, 1999.
  18. ↑ Census data for Zhydachiv district, University of Alberta, переглянуто 6 вересня 2021
  19. ↑ Національний склад міст за переписом 2001 року
  20. ↑ Місто – партнер Прнявор (Республіка Сербська Боснії та Герцоговини), Жидачівська міська рада, переглянуто 5 січня 2022
  21. ↑ Місто-партнер Домброва Тарновска (Республіка Польща), Жидачівська міська рада, переглянуто 5 січня 2022
  22. ↑ Місто – партнер Челядзь (Республіка Польща), Жидачівська міська рада, переглянуто 5 січня 2022
  23. ↑ Місто – партнер Вієсіте (Латвія), Жидачівська міська рада, переглянуто 5 січня 2022
Отримано з https://zhydachiv.wiki/mediawiki/index.php?title=Жидачів&oldid=6979