Відмінності між версіями «Церква Воскресіння Господнього (Жидачів)»
| Рядок 28: | Рядок 28: | ||
! Кінець служіння | ! Кінець служіння | ||
|- | |- | ||
|| о. Николай | || о. Николай Лукавецьки<ref name="udech_zhydachiv">{{Cite_Book|автор=колектив авторів|назва=Від Удеча до Жидачева|місце=Жидачів}}}</ref> | ||
|| [[16 квітня]] [[1883]] | || [[16 квітня]] [[1883]] | ||
|| [[1906]] | || [[1906]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Іван Скоробагатий | || о. Іван Скоробагатий<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1906]] | || [[1906]] | ||
|| [[ | || [[1911]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Йоан Ших | || о. Йоан Ших | ||
|| [[14 травня]] [[1911]] | || [[14 травня]] [[1911]]<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1914]] | || [[1914]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Іан Щербатюк | || о. Іан Щербатюк<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1918]] | || [[1918]] | ||
|| [[1919]] | || [[1919]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Роман Любарич | || о. Роман Любарич<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1919]] | || [[1919]] | ||
|| [[1920]] | || [[1920]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Михайло | || о. Михайло Раковський<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1920]] | || [[1920]] | ||
|| [[1944]] | || [[1944]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Омелян Горчинський | || о. Омелян Горчинський<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1921]] | |||
|| [[1921]] | || [[1921]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Михайло | || о. Михайло Хавлюк<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1924]] | || [[1924]] | ||
|| [[1934]] | || [[1934]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Василь Чопей | || о. Василь Чопей<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1934]] | || [[1934]] | ||
|| [[1937]] | || [[1937]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Ярослав Раковський | || о. Ярослав Раковський<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1937]] | || [[1937]] | ||
|| [[1944]] | || [[1944]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Никола | || о. Никола Слиж<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1944]] | || [[1944]] | ||
|| [[1955]] | || [[1955]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Головацький | || о. Любомир Головацький<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1955]] | || [[1955]] | ||
|| [[1957]] | || [[1957]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Трохимчук | || о. Михайло Трохимчук<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1957]] | || [[1957]] | ||
|| [[1960]] | || [[1960]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Іван Котлярович | || о. Іван Котлярович<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1960]] | || [[1960]] | ||
|| [[1977]] | || [[1977]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Іван | || о. Іван Заяць<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1978]] | || [[1978]] | ||
|| [[1986]] | || [[1986]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Стефан Герасимів | || о. Стефан Герасимів<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1986]] | || [[1986]] | ||
|| [[1990]] | || [[1990]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Мирон Космина | || о. Мирон Космина<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1990]] | || [[1990]] | ||
|| [[1995]] | || [[1995]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Роман | || о. Роман Гринишин<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1995]] | || [[1995]] | ||
|| [[1996]] | || [[1996]] | ||
|- | |- | ||
|| о. Ігор Барбуляк | || о. Ігор Барбуляк<ref name="udech_zhydachiv"></ref> | ||
|| [[1994]] | || [[1994]] | ||
|| [[1996]] | || [[1996]] | ||
| Рядок 107: | Рядок 107: | ||
|| [[30 серпня]] [[1996]] | || [[30 серпня]] [[1996]] | ||
|| | || | ||
|- | |||
|| о. Роман Максимців | |||
|| [[2003]] | |||
|| [[2004]] | |||
|- | |- | ||
|| о. Ярослав Турик | || о. Ярослав Турик | ||
|| | || [[2003]] | ||
|| | || | ||
|- | |- | ||
|| о. Роман Котів | || о. Роман Котів | ||
|| | || [[2010]] | ||
|| | || | ||
|} | |} | ||
Версія за 10:18, 5 вересня 2021
Церква Воскресіння Господнього — мурована греко-католицька церква в Жидачеві, збудована у 1900 році за проєктом архітектора Василя Нагірного.
Історія
На місці сучасної мурованої церкви до цього існувало як мінімум 2 дерев'яні попередниці. Обидві були знищені у вогні пожеж.
Першу муровану церкву на цьому місці спорудили у 1890 році за проєктом львівського архітектора Василя Нагірного. Вона згадана в газеті "Діло" серед храмів, зведенням яких він займався останні 14 років.
Проте в часописах за 1901 рік знову знаходимо повідомлення про будівництво церки в Жидачеві, проєктованої тим самим архітектором. Цю обставину пояснив сам В. Нагірний:
|
В місті Ж. (Жидачів) підприємець будови церкви п. Л. уживав до будови неочищеного піска з намулом, а крім того щадив на силі аркадів. Вислідом тої маніпуляції є, що звалилась купола. Незважаючи на той випадок в Ж., сей "майстер" дістав незадовго підприємство будови церкви в сусіднім селі, бо був найдешевшим" | 
|
29 вересня 1901 року в день освяченя нової мурованої церкви з благословення Митрополита Андрея Шептицького[1]проповідь виголосив парох Бережниці Королівської Корнилій Сеник[2] (див. Проповіді). У ній він детально описав обставини пожежі, що знищила попередній дерев'яний храм.
У 1907 році, на замовлення пароха о. Миколи Лужицького розписи цієї святині, її іконостата і бічних престолів виконав художник Теофіл Копистинський. Урочисте посвячення іконостасу здійснив митрополит Андрей Шептицький 19 травня 1912 року[1]. Під час Першої Світової Війни церква була легко ушкоджена, але тодійшній настоятель о. Лев Скобельський разом з громадою швидко її відновив.
Після псевдособору 1946 році храм перейшов у руки Російської православної церкви. 1 липня 1956 році його освятили по проведенні ремонту, в результаті якого були знищені розписи та перемальовані майже всі образи ікогостата пензля Теофіла Копистинського. Із відродженням Української греко-католицької церкви та утворенням незалежної Української держави святиня повернулась в лоно УГКЦ.
Окрасою й найбільшою цінністю храму Воскресення Господнього є Жидачівська чудотворна ікона "Матері Божої Воплочення". У ХVIII ст. цей образ оздобили дерев'яними золоченими і срібленими ризами та увінчали розкішною металевою короною.
Священники храму
| Ім'я | Початок служіння | Кінець служіння |
|---|---|---|
| о. Николай Лукавецьки[3] | 16 квітня 1883 | 1906 |
| о. Іван Скоробагатий[3] | 1906 | 1911 |
| о. Йоан Ших | 14 травня 1911[3] | 1914 |
| о. Іан Щербатюк[3] | 1918 | 1919 |
| о. Роман Любарич[3] | 1919 | 1920 |
| о. Михайло Раковський[3] | 1920 | 1944 |
| о. Омелян Горчинський[3] | 1921 | 1921 |
| о. Михайло Хавлюк[3] | 1924 | 1934 |
| о. Василь Чопей[3] | 1934 | 1937 |
| о. Ярослав Раковський[3] | 1937 | 1944 |
| о. Никола Слиж[3] | 1944 | 1955 |
| о. Любомир Головацький[3] | 1955 | 1957 |
| о. Михайло Трохимчук[3] | 1957 | 1960 |
| о. Іван Котлярович[3] | 1960 | 1977 |
| о. Іван Заяць[3] | 1978 | 1986 |
| о. Стефан Герасимів[3] | 1986 | 1990 |
| о. Мирон Космина[3] | 1990 | 1995 |
| о. Роман Гринишин[3] | 1995 | 1996 |
| о. Ігор Барбуляк[3] | 1994 | 1996 |
| о. Василь Юрів | 30 серпня 1996 | |
| о. Роман Максимців | 2003 | 2004 |
| о. Ярослав Турик | 2003 | |
| о. Роман Котів | 2010 |
Проповіді
Проповідь пароха Бережниці Королівської Корнелія Сеника 29 вересня 1901 року в день освячення церкви
|
|
Заким приступимо до властивої науки духовної, пригадаймо собі, возлюбленні, день 14 мая р. 1888, т. є. вернімося гадкою нашою більше як 13 літ назад. Пам'ятний день той був дійсно днем скорби і печали, днем смутку, повний слез, отчаянія і страшної розлуки для жителів міста Жидачева взагалі і тутейших руських прихожан в особенности. Ото по причині неосторожного обходження з огнем в хаті, положеній недалеко над рікою, вибух грізний пожар і в протягу пару годин погоріло около 100 будинків і в тім числі приходство, братський дім, а що найболестнійше, погоріла тутейша церков. Мимо усердного ратунку удалося спасти лиш дещо з утвари церковної і чудесний образ Преистої Діви Марії, котрий красуєся над св. престолом. За несповна годину з величавого дому Божого осталося лиш дим'яче згарище, камінь з фундаментів, купа грузів і часть попелу, що єго вітер не розвіяв, которий страшною, чорною прогалиною, зділаною шаліючим огнем, сумно заводив і мішався з стонами і плачем бідних нещасних погорільців, міщан Жидачівських. Погоріли до тла многі хати і господарські будинки, огень пожер много людського майна і кровавої праці. Но коли було прислухатися близже розмові нещасних погорільців, то ніхто з них не жалів так дуже погорівшого свого майна, а всі єдинодушно не могли успокоїтись по утраті дому Божого. "Погоріла нам церковця наша, наша оборона, наша опіка, наша мати рідна, о бідні ми беззащитні сироти, що ж нам тепер почати, не маємо цже тепер, где Богу помолитися!" Так чути було з уст всіх тутейших парохіян, тих що погоріли, як і тих, що їх оминуло нещастя страшної пожежі. Під деревом, що до днесь стоїть в сусіднім саді, стояла виратована утвар церковна і уцілівший чудесний образ Пресвятої Діви Марії. По пригашенню страшного згарища кругом обступили той св. образ сироти, погорільці, а полишившись із Пречистою, благали, щоб їх не опустила і спомагала в їх горю, занесли єго з найбільшим упованієм, яко одинокий скарб, з погорівшої церкви до тутейшого латинського костела і посилися з Богослуженієм у комірне. Жаль і розлука по несподіваній утраті Церкви не дасться оповісти і описати, досить сказати, що ще днесь по літах на саму згадку того дня, заблисли сзели в наших очах. З полишеної огнем недогорілої дзвіниці, добу переживаючи нежденну, що так скажу щопу, поставили собі тутейші міщане, тимчасову церковицю, все то хотя й бідне та нужденне, але "в своїй хаті своя правда, і сила, і воля", і там довгих 13 літ відправлялося богослуженіє, ад по день нинішний, в котрім з легким серцем, повним радости, можем сказати, як на Великдень співаємо: "Сей день єгоже сотвори Господь, возрадуємося і возвеселимся в онь", - днесь бо празднуєм освящення новопоставленого пространного мурованого дому Божого.[...] |
|
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 Церква Воскресіння Господнього на Інтерактивній карті УГКЦ
- ↑ Й. Вайда: Бережниця Королівська: Штрихи історії та сьогодення — Закарпаття, 2000.
- ↑ 3,00 3,01 3,02 3,03 3,04 3,05 3,06 3,07 3,08 3,09 3,10 3,11 3,12 3,13 3,14 3,15 3,16 3,17 3,18 колектив авторів: Від Удеча до Жидачева — Жидачів}
