Відмінності між версіями «Давидчак Теодор Іванович»
| (Не показано 12 проміжних версій цього користувача) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Давидчак Теодор Іванович''' | '''Давидчак Теодор Іванович''' ([[1863]], м. [[Жидачів]] {{тире}} [[26 квітня]] [[1931]], м. Стрий) {{тире}} правознавець, суддя, меценат. | ||
== Життєпис == | == Життєпис == | ||
Народився у [[1863]] році у [[Жидачів|Жидачеві]]. У однорічному віці втратив батька. Мати Теодора після цього двічі одружувалася | Народився у [[1863]] році у [[Жидачів|Жидачеві]]. У однорічному віці втратив батька. Мати Теодора після цього двічі одружувалася і в першому з цих шлюбів народила доньку Марію. Як свідчать записи в актових книгах [[1649]]-[[1650]] років далекий предок Теодора (якого теж звали Теодор Давидчак) ще у 17 столітті був правником у Жидачеві. | ||
Середню освіту здобув у Цісарсько-королівській ІІ державній гімназії м. Львова (нині — Львівська спеціалізована загальноосвітня школа № 8 із поглибленим вивченням німецької мови), яку називали «німецька гімназія» і яка на той час вважалася однією із кращих у Львові. Викладання у гімназії проводилось німецькою мовою, а українська та польська мови були обов’язковими для вивчення. Під час навчання проживав у бурсі (будинку інтернатного типу на вул. Театральній, 22) Народного Дому у Львові.<ref name='davydchak_nc'>{{Cite_Web|url=https://newtime.lviv.ua/newtime-osobustosti-menu/3712-teodor-davydchak-davydchak-pravoznavets-pravoznavets-suddia-metsenat|видавець=Новий Час|назва=Теодор Давидчак – правознавець, суддя, меценат | |||
|дата-доступу=20 серпня 2021}}</ref> | |||
У [[1882]] році після закінчення гімназії вступив до Львівського університету на юридичний факультет. У [[1884]] році став членом правління "Академического кружка" - товариства львівської української студентської молоді, яке діяло у Львові впродовж [[1870]]-[[1894]] років. Того ж року був призваний на дворічну військову службу, яку проходив у Львові як лейтенант піхотного полку Цісарсько-королівського ландверу — незалежних від армії Австро-Угорщини збройних сил австрійських земель.<ref name='davydchak_nc'></ref> | |||
= | У [[1888]] після закінчення університету та здобуття звання доктора правознавства був скерований на практику до Цісарсько-королівського Вищого державного суду у Кракові.<ref name='davydchak_nc'></ref> | ||
На початку 90-х років 19-го сторіччя переїхав на постійне місце проживання до кондомініуму Боснія і Герцеговина — території, формально спільне управління якою на той час здійснювали Австро-Угорська та Османська імперії, але яка фактично знаходилась в адміністративному підпорядкуванні тільки Австро-Угорщини до [[1908]] року, коли була нею ж анексована.<ref name='davydchak_nc'></ref> | |||
У [[1892]] році Теодор Давидчак отримав посаду судді міського суду у м. Цазін (нині — у складі Унсько-Санського кантону Боснії і Герцеговини). На початку [[1901]] року отримав посаду судового секретаря при повітовому суді у м. Тешань (нині — центр однойменної громади у Зеніцько-Добойському кантоні). У [[1902]] році — член повітового суду у містечку Прнявор — найбільшій на той час території проживання українських поселенців. Того ж року переведений до повітового суду в м. Зеніца — одного з найбільших міст Боснії і Герцеговини. Через кілька років переведений на державну службу до столиці, де займав різні посади у Верховному суді Боснії і Герцеговини у м. Сараєві: судового секретаря ([[1909]]), судового радника ([[1914]]), брав участь у судовій процесі з приводу вбивства нащадка габсбурзького престолу принца Франца Фердинанда, надрадника та голови ([[1921]]) судової колегії.<ref name='davydchak_nc'></ref> | |||
У жовтні [[1926]] року пішов у відставку. Наприкінці 20-х років 20 сторіччя повернувся на Галичину, де поселився у м. Стрий. Помер [[26 квітня]] [[1931]] року в [[Жидачів|Жидачеві]].<ref name='davydchak_nc'></ref> | |||
=== Нагороди === | |||
Упродовж професійної діяльности за бездоганну службу на судових посадах був відзначений високими державними нагородами Королівства Сербів, Хорватів і Словенців. Як голову судової колегії Верховного суду Боснії та Герцеговини у Сараєві в лютому [[1921]] року за поданням міністра юстиції Давидчака було нагороджено Орденом Білого Орла V ступеня; під час виходу у відставку в жовтні [[1926]] року — Орденом св. Сави 3-го ступеня.<ref name='davydchak_nc'></ref> | |||
=== Меценатство === | |||
Заповів [[Народний дім у Жидачеві|Народному дому в Жидачеві]] 100 американських доларів.<ref name='davydchak_nc'></ref> | |||
=== Некролог === | |||
У некролозі з приводу його смерті у газеті Діло від [[10 липня]] [[1931]] cказано<ref>{{Cite_Web|назва=Посмертна згадка про Теодора Давидчака|url=https://libraria.ua/numbers/192/22847/?PageNumber=6&ArticleId=841622&Search=%D0%96%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%B2%D1%96|видавець=Газета "Діло" від 10 липня 1931}}</ref>: | |||
{{цитата|Теодор Давидчак, емеритований предсідник сенату вищого суду в Сараєві, помер для 25 квітня ц.р. в Жидачеві після тяжкої недуги, спричиненої ампутацією ноги у 86-ім році життя. Вийшовши з бурси Народного Дому у Львові, покійний почував себе русофілом, одначе як людина розумна, чесна, високогуманна та культурна любив своїх земляків і все з пошаною та щирою любов’ю відносився до українства, підпомагаючи грошево з далекої чужини не тільки свою бідну рідню в Жидачеві, але також бідних студентів своїх земляків. Тужив він так сильно за рідною землею, що полишив у Босні могилу своєї незабутньої подруги та спенсіонувавшися, переселився до Стрия і помер серед рідні в Жидачеві. В.Й.П.!|40}} | |||
== Примітки == | |||
{{примітки}} | |||
[[Категорія:Люди Д]] | |||
[[Категорія:Уродженці Жидачева]] | |||
[[Категорія:Правники]] | |||
Поточна версія на 08:11, 21 квітня 2022
Давидчак Теодор Іванович (1863, м. Жидачів — 26 квітня 1931, м. Стрий) — правознавець, суддя, меценат.
Життєпис
Народився у 1863 році у Жидачеві. У однорічному віці втратив батька. Мати Теодора після цього двічі одружувалася і в першому з цих шлюбів народила доньку Марію. Як свідчать записи в актових книгах 1649-1650 років далекий предок Теодора (якого теж звали Теодор Давидчак) ще у 17 столітті був правником у Жидачеві.
Середню освіту здобув у Цісарсько-королівській ІІ державній гімназії м. Львова (нині — Львівська спеціалізована загальноосвітня школа № 8 із поглибленим вивченням німецької мови), яку називали «німецька гімназія» і яка на той час вважалася однією із кращих у Львові. Викладання у гімназії проводилось німецькою мовою, а українська та польська мови були обов’язковими для вивчення. Під час навчання проживав у бурсі (будинку інтернатного типу на вул. Театральній, 22) Народного Дому у Львові.[1]
У 1882 році після закінчення гімназії вступив до Львівського університету на юридичний факультет. У 1884 році став членом правління "Академического кружка" - товариства львівської української студентської молоді, яке діяло у Львові впродовж 1870-1894 років. Того ж року був призваний на дворічну військову службу, яку проходив у Львові як лейтенант піхотного полку Цісарсько-королівського ландверу — незалежних від армії Австро-Угорщини збройних сил австрійських земель.[1]
У 1888 після закінчення університету та здобуття звання доктора правознавства був скерований на практику до Цісарсько-королівського Вищого державного суду у Кракові.[1]
На початку 90-х років 19-го сторіччя переїхав на постійне місце проживання до кондомініуму Боснія і Герцеговина — території, формально спільне управління якою на той час здійснювали Австро-Угорська та Османська імперії, але яка фактично знаходилась в адміністративному підпорядкуванні тільки Австро-Угорщини до 1908 року, коли була нею ж анексована.[1]
У 1892 році Теодор Давидчак отримав посаду судді міського суду у м. Цазін (нині — у складі Унсько-Санського кантону Боснії і Герцеговини). На початку 1901 року отримав посаду судового секретаря при повітовому суді у м. Тешань (нині — центр однойменної громади у Зеніцько-Добойському кантоні). У 1902 році — член повітового суду у містечку Прнявор — найбільшій на той час території проживання українських поселенців. Того ж року переведений до повітового суду в м. Зеніца — одного з найбільших міст Боснії і Герцеговини. Через кілька років переведений на державну службу до столиці, де займав різні посади у Верховному суді Боснії і Герцеговини у м. Сараєві: судового секретаря (1909), судового радника (1914), брав участь у судовій процесі з приводу вбивства нащадка габсбурзького престолу принца Франца Фердинанда, надрадника та голови (1921) судової колегії.[1]
У жовтні 1926 року пішов у відставку. Наприкінці 20-х років 20 сторіччя повернувся на Галичину, де поселився у м. Стрий. Помер 26 квітня 1931 року в Жидачеві.[1]
Нагороди
Упродовж професійної діяльности за бездоганну службу на судових посадах був відзначений високими державними нагородами Королівства Сербів, Хорватів і Словенців. Як голову судової колегії Верховного суду Боснії та Герцеговини у Сараєві в лютому 1921 року за поданням міністра юстиції Давидчака було нагороджено Орденом Білого Орла V ступеня; під час виходу у відставку в жовтні 1926 року — Орденом св. Сави 3-го ступеня.[1]
Меценатство
Заповів Народному дому в Жидачеві 100 американських доларів.[1]
Некролог
У некролозі з приводу його смерті у газеті Діло від 10 липня 1931 cказано[2]:
|
Теодор Давидчак, емеритований предсідник сенату вищого суду в Сараєві, помер для 25 квітня ц.р. в Жидачеві після тяжкої недуги, спричиненої ампутацією ноги у 86-ім році життя. Вийшовши з бурси Народного Дому у Львові, покійний почував себе русофілом, одначе як людина розумна, чесна, високогуманна та культурна любив своїх земляків і все з пошаною та щирою любов’ю відносився до українства, підпомагаючи грошево з далекої чужини не тільки свою бідну рідню в Жидачеві, але також бідних студентів своїх земляків. Тужив він так сильно за рідною землею, що полишив у Босні могилу своєї незабутньої подруги та спенсіонувавшися, переселився до Стрия і помер серед рідні в Жидачеві. В.Й.П.! | 
|
