Жидачівський повіт

Жидачівський повіт — історична адміністративна одиниця на українських землях, що входила до складу Австро-Угорської імперії, Західно-Української Народної Республіки, Республіки Польщі та УРСР. Адміністративним центром повіту було місто Жидачів.

Історія

У складі Австро-Угорської імперії

Жидачівський повіт був утворений у 1867 році шляхом об'єднання Миколаївського та Журавненського повітів в результаті поділу Галичини на 74 райони. Миколаївський та Журавненський повіти, в свою чергу, були утворені у квітні 1854 року і належали до Стрийського округу Львівського адміністративного регіону.

У 1877 році Жидачів та Миколаїв одержали статус Єврейського адміністративного центру в Жидачівському повіті - тут реєструвались народження, смерті та одруження євреєв повіту та зберігались метричні книги.

У складі ЗУНР

Наприкінці вересня 1918 року у Львові українцями було сформовано Центральний Військовий Комітет (ЦВК), що почав роботу з підготовки збройного повстання з метою створення власної держави на західноукраїнських землях.

18 жовтня 1918 року була оголошена «Проклямація Української Національної Ради» (УНРади) про створення Української держави в українських етнічних землях Австро-Угорщини.

1 листопада 1918 року ЦВК під загрозою встановлення в Галичині влади Польської ліквідаційної комісії ухвалив рішення про збройне встановлення влади краю. Встановлення української влади було зреалізоване силами українських підрозділів розквартированих на цій території австрійських військових частин, демобілізованих українських старшин та стрільців за підтримки місцевої ітелігенції та селян. Жидачівський повіт став одним із 49 політичних повітів Галичини, що опинилися під адмініструванням ЗУНР у другій половині листопада 1918 року в результаті встановлення української влади.

У Жидачеві збройне повстання було здійснено проти ночі 1 листопада 1918 року. Селяни із сіл Тейсарів, Пчани, Іванівці та Туради під проводом двох українських військових старшин захопили Жидачів, роззброївши перед тим військову станицю в Тейсарові та станицю жандармерії у Цуцилівцях (зараз Вільхівцях). В Жидачеві повсталим вдалося без спротиву захопити велику кількість зброї з повітовогї станиці жандармерії та місцевого табору для інтернованих російських військовополонених.

Зранку представники Української національно-демократичної партії (УНДП) о. Іван Головкевич (декан і парох Тейсарова, маршалок Повітової Ради) та Іван Білинський (голова комітету і управитель народної школи в Пчанах) перейняли владу від австрійського урядового апарату. Тимчасову цивільну владу очолив І. Білинський.

По селах жидачівського повіту було проведено вибори громадських управ, а також вибрано делегатів, котрі мали зібратися для вибору повітового державного комісаря.

8 листопада 1918 року відбулися вибори нових органів влади. Повітовим комісаром було обрано д-ра Михайла Качмарського (71 голосом). Комісаром з військових справ став Микола Левицький (колишній четар австрійської армії, нотаріальний кандидат із Золочева). У місті була утворена повітова військова команда. Першим військовим комендантом став Леопольд Балицький (управитель народної школи в Роздолі).

В Журавно українська влада була встановлена після одержання звістки про становлення влади у Львові. Катехит Журавна о. Григорій Музичка разом з селянином Матвієм Кундою відібрали револьвери в комендантів військового гарнізону та відділення місцевої жандармерії. Військовим комендантом було призначено підстаршину УСС Качарабу, а Кунда став його заступником. Комендантом жандармерії Журавна призначили Гриня Мисака (селянина з Володимирців). Судовий радник Михайло Чапранський став начальником місцевого суду. Музичка посів посаду міського комісара-бургомістра.

Організатором повстання в Миколаєві був старший десятник УСС Особа, зв'язковим від УНРади у Львові — студент-правник Микола Говикович. Українську адміністрацію у Миколаєві встановили 3 листопада 1918 року. Зібравши місьму молодь, десятник особа зажадав від коменданта австрійської військової господарської частини передати зброю і спорядження українцям. Здобутими рушницями було озброєно загін із 70 осіб. Комендантом жандармерії став Макар, колишній жандармерський вахмістр. Військове майно взяв під свою управу Стефан Колодій, колишній фельдфебель австрійської армії. У місті було організовано Бойову Управу в складі: Михайло Вишневський, Михайло Шаран та Іван Говикович. Згодом комендантом став сотник Іван Фіцалович зі Стрия. Військові сили українців у Миколаєві налічували близько 300 стрільців.

Міськими комісаром став заможний селянин Андрій Гірник, делегатами до Повітового Виділу УНРади в Жидачеві були Антін Одноріг та Степан Пришляк.

В середині листопада 1918 року Качараба разом з місцевими добровольцями виїхав за наказом військової влади на львівський фронт. На його місце було призначено Миколу Салдана з с. Лівчиці.

У грудні 1918 року Миколу Левицького було обрано делегатом до УНРади від Жидачівського повіту.

Найвищим розпорядчим та виконавчим органом державної влади ЗУНР був уряд — Рада Державних Секретарів (РДС). У перші місяці діяльності РДС міністрам було доручено допомагати повітовій владі організовувати адміністрацію, забезпечити правопорядок та розпочати мобілізацію чоловічого населення до українського війська. Секретареві внутрішніх справ Лонгинові Цегельському було визначено Жидачівський повіт (разом з Бібірським та Стрийським).

У складі ЗУНР Жидачівський повіт входив до Стрийської військової округи Станиславівської війської області.

При жидачівському повітовому комісаріаті було створено харчовий уряд і впроваджено в урядування двох шкільних інспекторів (одного по технічні і одного по педагогічній освіті). У своєму нарисі «Жидачів у р.р. 1918-1919» О. Василич зазначає, що жидачівська повітова цивільна управа в цей час була одним з найуспішніше функціонуючих урядів на території ЗО УНР. При цивільній управі також існувала окрема повітова військова команда. Спочатку при ній був лише невеличкий відділ війська з 30 людей, що в основному займався охороною військового майна. Згодом повітова команда одержала зброю і вже на початку грудня 1918 року вислада під Львів 2 сотні під проводом четаря Голембйовського.

З листопада 1918 до січня 1919 повітова військова команда в Жидачеві займалася мобілізацією та доставкою харчів для групи Щирець.

Після відходу Балицького, його на посаді військового коменданта замінив сотник Турчин (пробув на цій посаді аж до віступу у травні 1919).