Відмінності між версіями «Давидчак Теодор Іванович»
Рядок 3: | Рядок 3: | ||
== Життєпис == | == Життєпис == | ||
Народився у [[1863]] році у [[Жидачів|Жидачеві]]. У однорічному віці втратив батька. Мати Теодора після цього двічі одружувалася | Народився у [[1863]] році у [[Жидачів|Жидачеві]]. У однорічному віці втратив батька. Мати Теодора після цього двічі одружувалася і в першому з цих шлюбів народила доньку Марію. Як свідчать записи в актових книгах [[1649]]-[[1650]] років далекий предок Теодора (якого теж звали Теодор Давидчак) ще у 17 столітті був правником у Жидачеві. | ||
Середню освіту здобув у Цісарсько-королівській ІІ державній гімназії м. Львова (нині — Львівська спеціалізована загальноосвітня школа № 8 із поглибленим вивченням німецької мови), яку називали «німецька гімназія» і яка на той час вважалася однією із кращих у Львові. Викладання у гімназії проводилось німецькою мовою, а українська та польська мови були обов’язковими для вивчення. Під час навчання проживав у бурсі (будинку інтернатного типу на вул. Театральній, 22) Народного Дому у Львові.<ref name='davydchak_nc'>{{Cite_Web|url=https://newtime.lviv.ua/newtime-osobustosti-menu/3712-teodor-davydchak-davydchak-pravoznavets-pravoznavets-suddia-metsenat|видавець=Новий Час|назва=Теодор Давидчак – правознавець, суддя, меценат | |||
|дата-доступу=20 серпня 2021}}</ref> | |||
Теодор Давидчак | |||
У [[1882]] році після закінчення гімназії вступив до Львівського університету на юридичний факультет. У [[1884]] році став членом правління "Академического кружка" - товариства львівської української студентської молоді, яке діяло у Львові впродовж [[1870]]-[[1894]] років. Того ж року був призваний на дворічну військову службу, яку проходив у Львові як лейтенант піхотного полку Цісарсько-королівського ландверу — незалежних від армії Австро-Угорщини збройних сил австрійських земель.<ref name='davydchak_nc'></ref> | |||
У [[1888]] після закінчення університету та здобуття звання доктора правознавства був скерований на практику до Цісарсько-королівського Вищого державного суду у Кракові.<ref name='davydchak_nc'></ref> | |||
На початку 90-х років 19-го сторіччя переїхав на постійне місце проживання до кондомініуму Боснія і Герцеговина — території, формально спільне управління якою на той час здійснювали Австро-Угорська та Османська імперії, але яка фактично знаходилась в адміністративному підпорядкуванні тільки Австро-Угорщини до [[1908]] року, коли була нею ж анексована.<ref name='davydchak_nc'></ref> | |||
У [[1892]] році Теодор Давидчак отримав посаду судді міського суду у м. Цазін (нині — у складі Унсько-Санського кантону Боснії і Герцеговини). На початку [[1901]] року отримав посаду судового секретаря при повітовому суді у м. Тешань (нині — центр однойменної громади у Зеніцько-Добойському кантоні). У [[1902]] році — член повітового суду у містечку Прнявор — найбільшій на той час території проживання українських поселенців. Того ж року переведений до повітового суду в м. Зеніца — одного з найбільших міст Боснії і Герцеговини. Через кілька років переведений на державну службу до столиці, де займав різні посади у Верховному суді Боснії і Герцеговини у м. Сараєві: судового секретаря ([[1909]]), судового радника ([[1914]]), брав участь у судовій процесі з приводу вбивства нащадка габсбурзького престолу принца Франца Фердинанда, надрадника та голови ([[1921]]) судової колегії.<ref name='davydchak_nc'></ref> | |||
У жовтні [[1926]] року пішов у відставку. Наприкінці 20-х років 20 сторіччя повернувся на Галичину, де поселився у м. Стрий. Помер [[26 квітня]] [[1931]] року в [[Жидачів|Жидачеві]].<ref name='davydchak_nc'></ref> | |||
У некролозі з приводу його смерті у газеті Діло від [[10 липня]] [[1931]] cказано: | |||
{{цитата|...як людина розумна, чесна, високогуманна та культурна любив своїх земляків і все з пошаною та щирою любов’ю відносився до українства, підпомагаючи грошево з далекої чужини не тільки свою бідну рідню в Жидачеві, але також бідних студентів своїх земляків|40}} | |||
Упродовж професійної діяльности за бездоганну службу на судових посадах був відзначений високими державними нагородами Королівства Сербів, Хорватів і Словенців. Як голову судової колегії Верховного суду Боснії та Герцеговини у Сараєві в лютому [[1921]] року за поданням міністра юстиції Давидчака було нагороджено Орденом Білого Орла V ступеня; під час виходу у відставку в жовтні [[1926]] року — Орденом св. Сави 3-го ступеня.<ref name='davydchak_nc'></ref> | |||
Заповів [[Народний дім у Жидачеві|Народному дому в Жидачеві]] 100 американських доларів.<ref name='davydchak_nc'></ref> | |||
== Родина == | == Родина == | ||
Був одружений із графською дочкою. Та померла при пологах. | Був одружений із графською дочкою. Та померла при пологах. |
Версія за 21:35, 20 серпня 2021
Давидчак Теодор Іванович (1863 - 1931) - президент Верховного Суду в Сараєво.
Життєпис
Народився у 1863 році у Жидачеві. У однорічному віці втратив батька. Мати Теодора після цього двічі одружувалася і в першому з цих шлюбів народила доньку Марію. Як свідчать записи в актових книгах 1649-1650 років далекий предок Теодора (якого теж звали Теодор Давидчак) ще у 17 столітті був правником у Жидачеві.
Середню освіту здобув у Цісарсько-королівській ІІ державній гімназії м. Львова (нині — Львівська спеціалізована загальноосвітня школа № 8 із поглибленим вивченням німецької мови), яку називали «німецька гімназія» і яка на той час вважалася однією із кращих у Львові. Викладання у гімназії проводилось німецькою мовою, а українська та польська мови були обов’язковими для вивчення. Під час навчання проживав у бурсі (будинку інтернатного типу на вул. Театральній, 22) Народного Дому у Львові.[1]
У 1882 році після закінчення гімназії вступив до Львівського університету на юридичний факультет. У 1884 році став членом правління "Академического кружка" - товариства львівської української студентської молоді, яке діяло у Львові впродовж 1870-1894 років. Того ж року був призваний на дворічну військову службу, яку проходив у Львові як лейтенант піхотного полку Цісарсько-королівського ландверу — незалежних від армії Австро-Угорщини збройних сил австрійських земель.[1]
У 1888 після закінчення університету та здобуття звання доктора правознавства був скерований на практику до Цісарсько-королівського Вищого державного суду у Кракові.[1]
На початку 90-х років 19-го сторіччя переїхав на постійне місце проживання до кондомініуму Боснія і Герцеговина — території, формально спільне управління якою на той час здійснювали Австро-Угорська та Османська імперії, але яка фактично знаходилась в адміністративному підпорядкуванні тільки Австро-Угорщини до 1908 року, коли була нею ж анексована.[1]
У 1892 році Теодор Давидчак отримав посаду судді міського суду у м. Цазін (нині — у складі Унсько-Санського кантону Боснії і Герцеговини). На початку 1901 року отримав посаду судового секретаря при повітовому суді у м. Тешань (нині — центр однойменної громади у Зеніцько-Добойському кантоні). У 1902 році — член повітового суду у містечку Прнявор — найбільшій на той час території проживання українських поселенців. Того ж року переведений до повітового суду в м. Зеніца — одного з найбільших міст Боснії і Герцеговини. Через кілька років переведений на державну службу до столиці, де займав різні посади у Верховному суді Боснії і Герцеговини у м. Сараєві: судового секретаря (1909), судового радника (1914), брав участь у судовій процесі з приводу вбивства нащадка габсбурзького престолу принца Франца Фердинанда, надрадника та голови (1921) судової колегії.[1]
У жовтні 1926 року пішов у відставку. Наприкінці 20-х років 20 сторіччя повернувся на Галичину, де поселився у м. Стрий. Помер 26 квітня 1931 року в Жидачеві.[1]
У некролозі з приводу його смерті у газеті Діло від 10 липня 1931 cказано:
...як людина розумна, чесна, високогуманна та культурна любив своїх земляків і все з пошаною та щирою любов’ю відносився до українства, підпомагаючи грошево з далекої чужини не тільки свою бідну рідню в Жидачеві, але також бідних студентів своїх земляків |
Упродовж професійної діяльности за бездоганну службу на судових посадах був відзначений високими державними нагородами Королівства Сербів, Хорватів і Словенців. Як голову судової колегії Верховного суду Боснії та Герцеговини у Сараєві в лютому 1921 року за поданням міністра юстиції Давидчака було нагороджено Орденом Білого Орла V ступеня; під час виходу у відставку в жовтні 1926 року — Орденом св. Сави 3-го ступеня.[1]
Заповів Народному дому в Жидачеві 100 американських доларів.[1]
Родина
Був одружений із графською дочкою. Та померла при пологах.