Сакральні споруди Жидачева

Сакральні споруди Жидачева - добірка діючих та зниклих сакральних споруд що існували на території міста Жидачів з часів його заснування.

Зниклі сакральні споруди

Назва	Час функціонування	Опис	Розташування
Жидачівський монастир	XIV ст.	Єдиною джерельною згадкою про цей монастир є напис на іконі "Пресвятої Богородиці воплощення", датованої 1406 роком. Ця ікона зараз зберігається у греко-католицькій церкві церкви Воскресіння Госпонього.	невідоме
Монастирська церква Успіння Пресвятої Богородиці	невідомий	Про цю церкву писав історик Антон Петрушевич	на горі в урочищі Базиївка
Церква св. Теодора Мученика (1)	XV ст. - 1670.	Історик Ігор Мицько пов'язав постання цієї церкви з князем Федором (Федушком) Любартовичем. На початку XV ст. той одержав від двоюрідного брата короля Владислава II Ягайла маєтності на Галичині, в т.ч. і Жидачів, що став його резиденцією, де ймовірно, і звів храм на честь свого небесного патрона Федора Тирона. Первісна церква св. Теодора була зруйнована повінню, перелік збитків від якої внесений до ревізії Жидачева 1670 р. Описуючи нещастя, завдані водою 29 липня, комісар занотував: "Поля і гору, яка була над рікою, а на ній церква стояла, де лише від гори тільки знак залишився зменшила поля на п'ять стай і збіжжя цьогорічне, на тому ж полі засіяне, все затопило, каменями і піском замулило".	В західній частині міста, за сучасним озером Гребний Канал
Церква св. Теодора Мученика (2)	кінець XVII ст. - 1848	Ця церква була новою спорудою попереднього храму, знищеного повінню у 1670 році. В акті візитації 1733 року про нех сказано: "Церква дерев'яна новозведена, оздоблена св. великомученика Тирона за дозволом єпископа Атанасія Шептицького, самим о. Петром Подрузьким поблагословлена. Образи всі старосвітської роботи в дереві і малювання давнього, непропорційні до нової церкви." З її докладного опису, зробленого о. Миколаєм Шадурським відомо, що ця святиня була тридільною, триверхою, завершеною трьома восьмериками, вкритими банями. Особливістю її стали нехарактерні для давніх українських храмів південні двері у вівтарне приміщення. Дзвіниця при ній була, вочевидь, ще стара, бо дуже хиталася. Із запровадженням австрійською владою змін до тогочасної парафаяльної мережі в 1785 р. церкву св. Теодора приєднали як філійну до жидачівської парафії Воскресення Господнього. Вірогідно, тоді були отримані якісь кошти і сакральну споруду, у плебанії при якій мешкав єдиний тодішній парох Жидачева о. Іван Чловековський, відремонтували. А у 1848, після побудови нової дерев'яної церкви Воскресіння Господнього, храм св. Теодора розібрали.	невідоме
Церква св. Миколая	XVI ст. - 1801	Церква св. Миколая вперше задокументована в XVI ст. З першого її опису 1733 р. випливає, що в період візитації храм саме реставрували. За інформацією о. Миколая Шадурського, ця сакральна споруда відрізнялася своїм виглядом від інших жидачівських церков і, можливо, була давнішою. Також тридільна, але одноверха, вона мала приставлену до західної стіни бабинця стовпову дзвіницю (як у Святодухівському храмі в Рогатині). Її внутрішнє облаштування було належним - з престолом, іконостасом, бічним вівтарем і різними іконами. У 1785 р. храм св. Миколая був приєднаний як філійний до жидачівської парафії Воскресіння Господнього. А незабаром святиня (що в той момент нагально потребувала ремонту) згоріла від удару блискавки. Скоріше всього, це сталося у 1801 році, бо цим роком датуються останні записи в її метричних книгах.	невідоме
Церква Різдва Пресвятої Богородиці	приблизно 1648 - 1742	Ця церква відома у народі як Пречистинська. Важливим документом, який опосередковано засвідчує час появи цієї святині, є запис 1648 р., коли жидачівський райця Ференс Коханек, як уповноважений громади міста, виділив грунт для церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Постала незадовго до 1648, вона, ймовірно, замінила старий монастирський храм Успіння Пресвятої Богородиці, що стояв поза містом. У візитаційному акті 1740 р. згадується: "Церква Різдва Пресвятої Богородиці, до якої веде вулиця Пречистська. Дзвіниця дерев'яна, гонтами побита, з чотирма дзвонами. Образ чудотворний, прикрашений одною короною, менших - 3, коралів шнурів - 4, з перловими матицями - 5". У 1742 році парафію Різдва Богородиці ліквідували. Львівською консисторією був виданий декрет, згідно з яким мешканцям Жидачева Андрію Семеновичу та Григорію Серафину наказано Різдвбогородичний храм знести, парафіян прилучити до церкви св. Теодора, ґрунти - до Святомиколаївського храму, город і церковні речі передати до церкви св. Теодора, а воти чудотворного образа і саму ікону та сіножать - до Воскресенського храму.	В районі західної сторони сучасної вул. Чайковського
Церква Воскресіння Господнього (1)	початок XVII ст. - середина XVIII ст.	За детальним описом, поданим у візитаційному протоколі о. Миколою Шадурським 6 липня 1762 р., ця церква - тридільна, триверха, завершена трьома восьмериками, вкритими банями, із прибудованою зліва каплицею для окремого вівтаря з чудотворною іконою та забезпечена всім необхідним всередині, але потребувала ремонту. В результаті регуляції парафіяльної мережі, проведеною австрійською владою, цей храм признано парафіяльним (а отже йому підпорядковувались усі греко-католицькі церкви міста). У 1832 році під час візитації доповідали про її "злий стан". Невдовзі після цього вона згоріла.	на місці сучасної церкви Воскресіння Господнього (вул. Шашкевича, 44)
Церква Воскресіння Господнього (2)	1848 - 1888	На місці, де згоріла попередня церква Воскресіння Господнього, віряни звели новий дерев'яний храм. Це була, очевидно, будівля виконана за типовим австрійським проєктом у класицистичному стилі з однією банею над навою. Вона мала шість вікон - по два в стінах нави, один у стінах вівтаря і три півциркульні у стінах бабинця. Ця церква була знищена в результаті масштабної пожежі, що розпочалась 14 травня 1888 року і поглинула 40 садиб і плебанію.	На місці сучасної церкви Воскресіння Господнього (вул. Шашкевича, 44)
Монастир з костелом Матері Божої Утішительки	1772 - 1783	Монастир був збудований під потреби чернечого осередку отців авґустіанів, що був повторно заснований у Жидачеві у 1772 році зусиллями Францішека Яна Дідушицького. Монастир з храмом Матері Божої Утішительки розташовувався на північ від міста, в околиці Жидачівського замку. Монастир, ймовірно складався з дерев'яного костелу та декількох допоміжних приміщень. Проіснував він недовго і вже у 1783 році був ліквідований, а його будівлю - розібрано.	На згині вул. Садової недалеко від відділення поліції.

Діючі сакральні споруди

Назва	Збудована	Опис	Розташування
Церква Воскресіння Господнього (3)	1901	Муровану церкву на місці згорілої дерев'яної спорудили у 1890 році за проектом Василя Нагірного. Через неякісно виконані будівельні роботи у цієї церкви завалились куполи і її довелось повністю перебудувати у 1901 році за проектом того ж архітектора. У 1907 році на замовлення пароха о. Миколи Лужицького розписи цієї святині, її іконостата і бічних престолів виконав художник Теофіл Копистинський. Урочисте посвячення храму здійснив митрополит Андрей Шептицький у 1912 році. Під час Першої Світової Війни церква була ушкоджена, але тодійшній настоятель о. Лев Скобельський разом з громадою швидко її відновив. У 1946 році храм перейшов у руки РПЦ. Із відродженням УГКЦ та утворенням незалежної Української держави святиню повернули УГКЦ. Зараз у храмі зберігається чудотворна ікона "Матері Божої Воплощення".	вул. Шашкевича, 44
Костел Вознесення Пресвятої Діви Марії	1577	Теперішня будівля костелу була збудована ще у 1577 році на кошти жидачівського старости Миколи Лігензи. Будівельні-здоблювалні роботи у 1603-1620 роках фінансувалися жидачівським старостою Єжи Жолчинським. Храм було освячено у 1612 році баківським єпископом Валеріаном Любенецьким. Святиня зазнала великих ушкоджень під час турецько-татарського набігу 1620-1621, а також під час Визвольної війни українського народу 1949 року. Костел неодноразово ремонтувала, прикрашали новими вівтарями і розписами. У 1895 році він згрів, однак уже наступного року був відновлений. У 1933 році храм відреставрували зовні, а 1938 - виконали розписи. У 1946 році польські мешканці покинули Жидачів, забравши із собою частину внутрішнього опорядження святині. Рештки інтер'єру були частково понищені радянською владою, що використовувала споруду як автовокзал та музей. Зараз святиня перебуває у власності римо-католицької громади міста.	вул. Івана Франка, 4