Давидчак Теодор Іванович

Матеріал з Енциклопедія Жидачівщини

Давидчак Теодор Іванович (1863 - 1931) - правознавець, суддя, меценат.

Життєпис

Народився у 1863 році у Жидачеві. У однорічному віці втратив батька. Мати Теодора після цього двічі одружувалася і в першому з цих шлюбів народила доньку Марію. Як свідчать записи в актових книгах 1649-1650 років далекий предок Теодора (якого теж звали Теодор Давидчак) ще у 17 столітті був правником у Жидачеві.

Середню освіту здобув у Цісарсько-королівській ІІ державній гімназії м. Львова (нині — Львівська спеціалізована загальноосвітня школа № 8 із поглибленим вивченням німецької мови), яку називали «німецька гімназія» і яка на той час вважалася однією із кращих у Львові. Викладання у гімназії проводилось німецькою мовою, а українська та польська мови були обов’язковими для вивчення. Під час навчання проживав у бурсі (будинку інтернатного типу на вул. Театральній, 22) Народного Дому у Львові.[1]


У 1882 році після закінчення гімназії вступив до Львівського університету на юридичний факультет. У 1884 році став членом правління "Академического кружка" - товариства львівської української студентської молоді, яке діяло у Львові впродовж 1870-1894 років. Того ж року був призваний на дворічну військову службу, яку проходив у Львові як лейтенант піхотного полку Цісарсько-королівського ландверу — незалежних від армії Австро-Угорщини збройних сил австрійських земель.[1]

У 1888 після закінчення університету та здобуття звання доктора правознавства був скерований на практику до Цісарсько-королівського Вищого державного суду у Кракові.[1]

На початку 90-х років 19-го сторіччя переїхав на постійне місце проживання до кондомініуму Боснія і Герцеговина — території, формально спільне управління якою на той час здійснювали Австро-Угорська та Османська імперії, але яка фактично знаходилась в адміністративному підпорядкуванні тільки Австро-Угорщини до 1908 року, коли була нею ж анексована.[1]

У 1892 році Теодор Давидчак отримав посаду судді міського суду у м. Цазін (нині — у складі Унсько-Санського кантону Боснії і Герцеговини). На початку 1901 року отримав посаду судового секретаря при повітовому суді у м. Тешань (нині — центр однойменної громади у Зеніцько-Добойському кантоні). У 1902 році — член повітового суду у містечку Прнявор — найбільшій на той час території проживання українських поселенців. Того ж року переведений до повітового суду в м. Зеніца — одного з найбільших міст Боснії і Герцеговини. Через кілька років переведений на державну службу до столиці, де займав різні посади у Верховному суді Боснії і Герцеговини у м. Сараєві: судового секретаря (1909), судового радника (1914), брав участь у судовій процесі з приводу вбивства нащадка габсбурзького престолу принца Франца Фердинанда, надрадника та голови (1921) судової колегії.[1]

У жовтні 1926 року пішов у відставку. Наприкінці 20-х років 20 сторіччя повернувся на Галичину, де поселився у м. Стрий. Помер 26 квітня 1931 року в Жидачеві.[1]

У некролозі з приводу його смерті у газеті Діло від 10 липня 1931 cказано:

« ...як людина розумна, чесна, високогуманна та культурна любив своїх земляків і все з пошаною та щирою любов’ю відносився до українства, підпомагаючи грошево з далекої чужини не тільки свою бідну рідню в Жидачеві, але також бідних студентів своїх земляків «

Упродовж професійної діяльности за бездоганну службу на судових посадах був відзначений високими державними нагородами Королівства Сербів, Хорватів і Словенців. Як голову судової колегії Верховного суду Боснії та Герцеговини у Сараєві в лютому 1921 року за поданням міністра юстиції Давидчака було нагороджено Орденом Білого Орла V ступеня; під час виходу у відставку в жовтні 1926 року — Орденом св. Сави 3-го ступеня.[1]

Заповів Народному дому в Жидачеві 100 американських доларів.[1]

Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 Теодор Давидчак – правознавець, суддя, меценат, Новий Час, переглянуто 20 серпня 2021