Сакральні споруди Жидачева

Релігійні споруди Жидачева - добірка діючих та зниклих історичних релігійних споруд що існували на території міста Жидачів з часів його заснування.

Зниклі споруди

Назва	Час функціонування	Опис	Знімок
Жидачівський монастир	XIV ст.	Єдиною джерельною згадкою про цей монастир є напис на іконі "Пресвятої Богородиці воплощення", датованої 1406 роком. Ця ікона зараз зберігається у греко-католицькій церкві церкви Воскресіння Госпонього.
Монастирська церква Успіння Пресвятої Богородиці	невідомо	Про цю церкву писав історик Антон Петрушевич, локалізуючи її неподалік пізнішого храму Різдва Богородиці, на горі в урочищі Базиївки.
Церква св. Теодора Мученика (Теодора Тиронського) (1)	XV ст. - 1670.	Історик Ігор Мицько пов'язав постання церкви з князем Федором (Федушком) Любартовичем. На початку XV ст. той одержав від двоюрідного брата короля Владислава II Ягайла маєтності на Галичині, в т.ч. і Жидачів, що став його резиденцією, де ймовірно, і звів храм на честь свого небесного патрона Федора Тирона. Первісна церква св. Теодора розташовувалася в західній частині міста, за теперішньою старицею р. Стрий і була зруйнована повінню, перелік збитків від якої внесений до ревізії Жидачева 1670 р. Описуючи нещастя, завдані водою 29 липня, комісар занотував: "Поля і гору, яка була над рікою, а на ній церква стояла, де лише від гори тільки знак залишився зменшила поля на п'ять стай і збіжжя цьогорічне, на тому ж полі засіяне, все затопило, каменями і піском замулило".
Церква св. Теодора Мученика (Теодора Тиронського) (2)	кінець XVII ст. - 1848	Після знищення церкви потопом було зведено нову споруду цього храму. В акті візитації 1733 року сказано про нову споруду цього храму: "Церква дерев'яна новозведена, оздоблена св. великомученика Тирона за дозволом єпископа Атанасія Шептицького, самим о. Петром Подрузьким поблагословлена. Образи всі старосвітської роботи в дереві і малювання давнього, непропорційні до нової церкви." З її докладного опису, зробленого о. Миколаєм Шадурським, дізнаємося що ця святиня була тридільною, триверхою, завершеною трьома восьмериками, вкритими банями. Особливістю її стали нехарактерні для давніх українських храмів південні двері у вівтарне приміщення. Дзвіниця при ній була, вочевидь, ще стара, бо дуже хиталася. Із запровадженням австрійською владою змін до тогочасної парафаяльної мережі в 1785 р. церкву св. Теодора приєднали як філійну до жидачівської парафії Воскресення Господнього. Вірогідно, тоді були отримані якісь кошти і сакральну споруду, у плебанії при якій мешкає єдиний тодішній парох Жидачева о. Іван Чловековський, відремонтували. А у 1848, після побудови нової дерев'яної церкви Воскресіння Господнього, храм св. Теодора розібрали.
Церква св. Миколая	XVI ст. - 1801	Церква св. Миколая вперше задокументована в XVI ст. З першого її опису 1733 р. випливає, що в період візитації храм саме реставрували. За інформацією о. Миколая Шадурського, ця сакральна споруда відрізнялася своїм виглядом від інших жидачівських церков і, можливо, була давнішою. Також тридільна, але одноповерха, вона мала приставлену до західної стіни бабинця стовпову дзвіницю (як у Святодухівському храмі в Рогатині). Її внутрішнє облаштування було належним = з престолом, іконостасом, бічним вівтарем і різними іконами. У 1785 р. храм св. Миколая був приєднаний як філійний до жидачівської парафії Воскресіння Господнього. А вже 1789 р. у зверненні до губерніального уряду у Львові громада наголошувала: "Не можна стояти осторонь церкви святого Миколая. Її стан дуже непокоїть, надалі вона не може зоставатися в такому стані. Треба знайти спосіб, як цьому зарадити, аби врятувати церкву. Належить зробити детальну її оцінку. Це дуже важлива справа, вимагає втручання керівництва". Проте незабаром святиня згоріла від удару блискавки. Скоріше всього, це сталося у 1801 році, бо цим роком датуються останні записи в її метричних книгах.