Дорош Юліан-Юрій Омелянович

Матеріал з Енциклопедія Жидачівщини
Юліан-Юрій Дорош

Юліан-Юрій Омелянович Дорош (9 червня 1909, Жидачів Жидачівського повіту — 20 липня 1982, Львів) — український фотограф-художник, етнограф, краєзнавець, зачинатель професійного національного кіно в Західній Україні. Співзасновник Українського фотографічного товариства[1]. Автор першого в Галичині посібника з фотографії українською мовою[1].

Життєпис

На основі вступу до альбому «Галичина XX ст. у світлинах Юліана Дороша» авторства Андрія Дороша

Народився 9 червня 1909 року у Жидачеві в сім'ї чиновника акцизно-митної служби Олемяна Дороша та Іванни з Крушельницьких, сестри письменника Антона Крушельницького. Невдовзі після народження сина Омеляна Дороша перевели працювати на австрійсько-російський кордон і родина переїхала у містечко Копичинці на Тернопільщині.

Після закінчення школи в Копичинцях Юліан Дорош продовжив навчання в станіславській гімназії, де викладачем працював родич Дорошів Григорій Кичун. У Станіславові Юліан вступає до Пласту і активно займається фотографією. Тут же формується коло друзів та однодумців з якими він зберігає контакт протягом усього життя: у гімназії — Данило Фіґоль, Анатоль Кос-Анатольський, Степан Іваницький, у Пласті — Лев Долинський та Олексій Ратич.

Згодом у Пласті він стає прес-аташе; працює ним аж до розпуску організації польською владою. Саме у Пласті Юліан вперше знайомиться із кінотехнікою.

Вищу освіту Юліан Дорош здобув на юридичному факультеті Львівського університету. В цей час він мешкав у родині дядька — Антона Крушельницького. Після закінчення університету Дорош стає відоповідальним редактором журналу «Критика», який видає його дядько. У цей же час Юліан стає одним із засновників УФОТО — організації західноукраїнських світлинців, співпрацює з виданням товариства «Світло і Тінь» та іншими українськими журналами Галичини.

У 1931 році він видає «Підручник фотоаматора» — перше в Галичині та друге в Україні видання із практики фотографії. У 1932 році було видано ще одну книгу Юліана Дороша — «Побільшення».

За порадою майбутнього тестя Михайла Зоркавого (коменданта Українського академічного дому у Львові) Юліан утримався від переїзду до Харкова (туди до цього перебралася сім'я Крушельницьких). Це рішення, ймовірно, врятувало йому життя, бо у грудні 1934 року Крушельницькі зазнали тяжких репресій з боку совіцької влади: частина сім'ї була розстріляна, а частина заслана у концтабір Сандармох.

У 1935 році Юліан Дорош як фотограф і перекладач бере участь в експедицію варшавського «Товариства приятелів Гуцульщини». Популярність світлин його авторства, зроблених під час експедиції та представлених на виставці «Наша батьківщина у світлині» 1935 року у Львові стала поштовхом до початку кар'єри Дороша як кінематографіста.

Першою комерційною роботою Юліана Дороша став рекламно-ігровий фільм «До Добра і Краси» про діяльність українських кооперативів у Галичині. Після реалізації цього проекту він українських кооператорів легкої промисловості, які об'єдналися у концерн «Добро і Краса», пропозицію зайняти посаду директора відділу реклами.

У 1939 році після совіцької окупації Польської Республіки Олександр Довженко відрекомендував Юліана Дороша на роботу у новостворене у Львові управління кінофікації. В тому ж році він одружується зі Стефанією Харкавою.

Після нападу нацистської Німеччини на Совіцький союз Юліан Дорош разом з родиною перебирається у містечко Городенку на Покутті, де стає директором місцевого кінотеатру та відкриває фотосалон.

З закінченням війни Юліан Дорош повертається до Львова, де влаштовується на роботу в історичний музей. У 1940-х він переходить на роботу в Львівський політехнічний інститут на кафедру історії техніки. Тут він одним із перший освоює процес кольорової фотографії.

У 1956 році Юліан Дорош на прохання академіка Івана Крип'яткевича створює фотолабораторію при відділі археології Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, у якій друкували ілюстрації до путівників, альбомів та книжок («Історичні походи по Львову»).

У 1960 році в Музеї етнографії та народного промислу відбувається перша персональна фотовиставка Юліана Дороша (згодом повторена у краєзнавчому музеї Івано-Франківська). Друга персональна виставка фотомитця відбувається вже у 1962 році за результатами його спільного з професором Крип'яткевичем проєкту по фіксації флори Кайзервальду, де мав бути створений заповідник народної архітектури Західної України.

У 1966 році Юліан Дорош переходить працювати до Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові.

У 1972 році у краєзнавчому музеї Івано-Франківська відбулася третя персональна виставка Юліана Дороша, що через два роки була повторена в меморіальному музеї академіка Володимира Гнатюка у с. Велесневі на Тернопільщині.

У 1976 році Юліан Дорош розпочав роботу над власним проєктом по фотофіксаці народної кам'яної скульптури, зокрема хрестів та надгробків. Ідея проєкту зародилась під час відвідин села Демня — відомого осередку каменярства на Галичині.

Помер 20 липня 1982 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі. За три місяці до смерті брав участь у своїй останній фотографічній експедиції, фіксуючи печерні святилища у Фійній та Страдчі.

Сім'я

З дружиною Стефанією Харкавою прожив у шлюбі 43 роки. Син Андрій[2] (9 травня 1948 — 15 серпня 2009) — львівський історик, мистецтвознавець, колекціонер.

Творчий доробок

Кінофільми

  • 1929 — «Свято молоді» (документальний фільм з життя Пласту)
  • 1933 — «Раковець» (документальний фільм)
  • 1938 — «До Добра і Краси»
  • 1938 — документальний фільм про похорон командувача УГА генерала Мирона Тарнавського
  • 1939 — «Крилос» (незавершений фільм)

Книги

  • «Підручник фотоаматора» (1931)
  • «Побільшення» (1932)

Персональні виставки

Участь у фотовиставках

Джерела

  • Галичина XX ст. у світлинах Юліана Дороша / упорядники: Лариса Караваєва, Михайло Лабойко, Наталія Тимець. - Львів : Видавництво «Апріорі», 2021 - 120 с.: іл[1].

Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 Лариса Караваєва, Михайло Лабойко, Наталія Тимець: Галичина XX ст. у світлинах Юліана Дороша — Львів : Апріорі, 2021.
  2. Дорош Андрій Юліанович, Вікіпедія, переглянуто 20 квітня 2022