Народний дім (Жидачів)
Народний дім — культурно-просвітницька установа у місті Жидачеві, що діяла в період з 1934 до 1939 року. Будівля Народного дому споруджувалася з 1924 по 1934 рр. за кошти громади, жертводавців та меценатів.
Історія
- На основі серії дописів «Невідомі фрагменти великої історії: "Історичне діло Жидачівської землі"» Ірини Коханевич у facebook-групі "Народний Легіон"
Заснування кооперативу «Народний дім»
З кінця XIX — поч. XX ст. на західноукраїнських землях склались сприятливі умови для розвитку кооперацій. Для кооперування дрібних споживачів та виробників виникла потреба в кредитних кооперативах. Після публікації австрійського кооперативного закону товариство «Просвіта» надрукувало зразки статутів і діловодства "заробково-діловодських спілок". У цей час було створено товариства «Народна Торгівля», «Сільський господар», «Рідна школа» та інші. При цих товариствах існували каси взаємодопомоги, що надавали кредити під низькі відсотки, проводили гуртову закупівлю сировини для своїх членів. Згодом в Галичині набрав популярності новий тип кооперативу під назвою «Народний дім». «Народні доми» були кооперативами змішаного типу — разом з кредитуванням селян вони займалися постачально-збутовою і виробничою діяльністю, а своєю метою ставили організацію не тільки економічної, а й просвітньої роботи.
Згідно зі збереженими документами, у 1901 році в Жидачеві існувало «Задаткове товариство Народний дім спілки зареєстрованої з обмеженою порукою». З тогочасних земельних книг відомо, що у 1901 та 1903 роках товариство придбало дві земельні ділянки. Ще дві ділянки поряд було придбано у 1909 та 1911 рр. Ці ділянки знаходились по вул. Шашкевича та частково по вул. Міцкевича.
23 грудня 1925 року назву товариства було змінено на «Народний дім – кооператив з обмеженою порукою в Жидачеві». Членами Управи були Теодор Пероговський, Сикола Снігура, Іван Найда та Дмитро Дахній. Ціль кооперативу — "підносити заробіток і господарство членів спільним веденням підприємства і підносити культурний уровень своїх членів". Задля досягнення цієї цілі кооператив зобов'язувався, окрім господарської допомоги, "заохочувати членів до просвіти і науки, поучувати ...через оснування читалень, бібліотек, ...публічних лекцій, викладів, спеціальних курсів, господарських демонстрацій аматорських продукцій...".
На 6 листопада 1927 року коператив володів 48 арами 71 кв. м землі.
1 вересня 1930 року на засіданні Надзірної Ради було прийнято Правильник (статут) для Управи кооперативу, в якому було виписано обов'язки справника (о. М. Хавлюк), скарбника (С. Давидчак) і книговодця (М. Стасина), який вів бухгалтерію і завідував бібліотекою, яка діяла при кооперативі.
Із 1910—1912 рр. жидачівський кооператив «Народний дім» був членом львівського товариства «Защита землі», яке підтримувало розвиток господарств і надавало кредити, у 1918—1920 рр. — членом «Краєвого союзу кредитового у Львові», у 1931 — «Народної торгівлі краєвого союзу споживчого». Для розвитку кооперативу залучались позики: у 1931 році задокументовано позику у п. Теодора Малиновича у розмірі 300 американських доларів, у Львівського акційного товариства Броварів у розмірі 800 американських доларів (повністю сплачену у липні 1935 року). Очевидно, що справи в кооперативі Народний дім в Жидачеві йшли добре, адже вже в 1935 році він надав безпроцентну позику Товариству Рідна Школа у Львові.
Початок будівництва Народного дому та «Прапам'ятна книга»
У 1920-x роках, незважаючи на перешкоди зі сторони польської влади, на Жидачівщині за активної участі кооперативів почав розвиватись просвітницький рух. Щороку жидачівська філія «Просвіти» відзначала пам'ятні дати Т. Шевченка та І. Франка, організовувала святкування, фестини, концерти. Не маючи власного приміщення, філія «Просвіти» була вимушена тіснитися разом із бібліотекою у церковному домі.
Завдяки успішній організації кооперативу, активній діяльності товариства «Просвіта», бажанні громади мати власний громадський простір, а також їх готовність до жертовної праці було прийняте рішення побудувати будівлю Народного дому. Для цього було виділено земельну ділянку по вул. Шашкевича, що перебувала у власності кооперативу.
Історію будівництва Народного дому було детально задокументовано у «Прапам'ятній книзі» — рукописній збірці документів та записів, у якій фіксували всю інформацію, що стосувалась процесу будівництва. «Прапам’ятна книга» містить інформацію про будівництво Народного дому на протязі 10 років — з 1924 по 1934 роки. Книга розмірами 30х40 см має матерчату обкладинку вишиту вправними руками жидачівської майстрині, а кожна сторінка оформлена оригінальними орнаментами. Більшість записів у цій книзі зроблено о. Миколою Хавлюком, головою будівельного комітету Народного дому у 1930—1933 рр. (до самого завершення будівництва).
Окрім о. Хавлюка головами Будівельного комітету були:
Заступником голови був Василь Лукавецький, а секретарями Будівельного комітету:
Будівничими дому були Теофіль Головацький та Петро Дубик.
Отець Михайло Хавлюк докладно описав всі основні події, пов'язані з будівництвом, зокрема посвячення прощі під будівлю 11 червня 1924 року, посвячення фундаменту (основ) Народного дому 2 листопада 1924 року, список жертводавців за час від 1923 до 1934, детальні рахунки будови (загальне зіставлення приходів і розходів під час будівництва), посвячення будівлі Народного дому 21 листопада 1931 року з оригінальними підписами учасників посвячення.
Деякі записи у книзі зроблені іншими членами Будівельного комітету, а останні – списки померлих учасників будівництва і жертводавців, дописував Дмитро Найда, колишній керівник духовго оркестру при церкві Воскресіння. Власне Дмитро Найда разом з сином Теодозієм і зберегли книгу до наших днів.
Ось як о. Михайло Хавлюк описував у книзі посвячення площі під Народний дім, яке відбулося 11 червня 1924 року :
|
Був сонячний червневий ранок 1924р. Біля церкви громадились жидачівці. Лиця їх усміхнені, веселі, очі раділи, серця дріжжали... Що то за свято стягало і молодих, і старших у Божий храм? Ні! Це не свято, – це день праці. Того ж дня початись мала важка і довга, а може многолітня праця над здвиженням своєї Хати. А громадяне йшли в Божий дім, щоб попросити Бога о поміч, о благословенство на довершення історичного діла жидачівської землі...
Ударив дзвінок, заметушився народ, – входить у церкву – молитись Богу... Благослови, Боже, наші наміри, наш труд будучий... Благослови плоди праці нашої і силу нам пошли... Віру дай нам у серця наші, щоб не зневірились ми у Твою поміч і наші сили... Любов пошли нам, щоб всі ми як один стали, щоб духа одного були... Дозволь, Всевишній, щоб ми в праці волю свою насталили, робітників ревних і відданих, якомога найбільше придбали, та при їх помочі сю нашу Хату Тобі на славу, а нашому безталанному українському народові в хосен збудували... Загули дзвони і немов пчілки з улия, рушив народ з церкви з процесією у похід на площу, де мав бути здвижений Народний Дім. Лопотіли хоругви, раділи синьо-жовті ленти на хоругвах – із радости трепотіли. Ставали здивовані іноплеменники на вулиці і питались... Куди вони?!... На площі уставлений престіл. Священики стали перед ним, а хор заспівав: «Сей день, єгоже сотвори Господь, возрадуймося і возвеселімся в онь!». Радій, земле жидачівська, радій, український народе старого города Жидачева! Се Бог послав для Тебе цей день, щоб в ньому скільчилось то зерно, з котрого виросте дуже дерево, що стане охороною для многих. Возвеселіться, українські серця, отріть сльози по болючих втратах і ударах, Ви, що так дуже бажали кращого завтра… Глядіть, засумовані, – тут стане кріпость ваша перед грізною будучністю. Полились пісні молитов, а по них краплі свяченої води очистили місце, де мав стати Народний Дім. Ще раз клякнули всі і потонули у тихій, щирій молитві, а після сього залунала пісня і похід рушив з поворотом до церкви... ...А за годину на площі, де були виміряні основи Народного Дому, закипіла праця. Близько сотки молодих рук стануло копати пивничні доли і фундаменти. Зрівнялись всі тут – і інтелігенти, і міщани, і хлопці, і дівчата. У сяйві сонця купались розрадувані і усміхнені лиця, в очах горів запал, а міцні руки стискались самі до праці. Наввипередки, одні копають, другі фірами вивозять землю, а всьо серед співу та радости. Так! Ти, українська молодіже, почала будову Народного Дому і це не припадок. Таж то для Тебе той дім. Твоїм потребам, Твоєму добру він має послужити. Серед розбурханих хвиль свойого життя Ти знайдеш в нім затишок і охорону. Був саме того дня торговий день. Много селян, котрі спішили в місто, приставало, розпитувало, любувалось тим гарним видом. Жиди кивали головами...... Прийшов поліцай і заборонив співати. Але, чи можна спинити розбурханої хвилі ручаю?! Немов на знак протесту самоволі, залунала у його слід пісня «Гей, у лузі червона калина...». Вже вечоріло, як перші працівники – молодь наша – розходились домів. На площі остала чорна розкопана земля, котра мала прийняти і вмістити в собі камінні основи будучої будівлі Народного Дому... |
|
Будівництво Народного дому
Посвячення фундаменту Народного дому відбулося 2 листопада 1924 року. Про важливість і бажаність споруди свідчить той факт, що при посвяченні фундаменту під будівлю, вона отримала хресних родичів, серед яких було багато поважних особистостей: о. М. Раковський, о. І. Винницький, о. І. Головкевич, о. В. Скоробогатий, о. І. Скоробогатий, о. Ф.Ковальський, о. А. Лебедович, о. Павло Чехут, о. Михайло Хавлюк, о. І.Гошовський, о. Щербанюк, о. О. Горчинський, о. А. Стефанович, о. І. Тимків, о. Пеленський, о. Ю. Боднар, о. О. Концевич, д-р Корнилій Троян, д-р Антін Гарасимів, д-р Лакуста, д-р Стронцицький, д-р Мулькевич і ще більше сотні мешканців Жидачева та повіту. Кожен з них при цьому пожертвував від 2 до 50 золотих (за 1 злотий у ті часи можна було купити кілограм м'яса).
Отець Михайло Хавлюк так розповідає про цю подію:
|
|
Було се 2 листопада 1924 року о годині 2-ій сполудня. На дворі, як звичайно осінню, мрячів дощик. Улицями Жидачева тягнувся довгий процесіональний похід. Десятьох священиків, окружених множеством народу, прямувало на площу Народного Дому на посвячення фундаментів.
За процесією несло двох громадян образ[1], в котрий хресні родичі мали вбивати прапам’ятні цвяхи. Акту посвячення фундаментів довершив о. декан Михайло Раковський в асисті осьмох священиків. О. декан Іван Винницький із Залесець виголосив прегарну, принагідну промову... У фундаменті від дороги... вмуровано прапам’ятну грамоту такого змісту: «Року Божого 1924 за Управи... і Надзорової Ради... почато будівництво Народного Дому...». Після посвячення фундаментів приступали присутні хресні родичі і вбивали у згаданий образ прапам’ятні цвяхи, на котрих було вирито їх ім’я... |
|
Крім опису посвячення о. Хавлюк подає список хресних родичів, "котрі зложили з тої нагоди разом 1390. 89 злотих". Відомо, що список хресних родичів та жертводавців було вмуровано в фундамент разом з прапам'ятною грамотою.
21 листопада 1931 року відбулося урочисте посвячення будівлі Народного дому. На той момент було вже повністю побудовано і обжито двоповерхову кам'яницю, а зала з підсобними приміщеннями тільки поштукатурена.
Михайло Хавлюк так писав описав події цього дня:
|
|
Вже від рана маяли на Народнім Домі три довжезні синьо-жовті прапори. Народний Дім святочно прибраний. Зі сіл і з залізниці надтягали гості на посвячення. О годині 2-ій пополудні вирушила процесія з 9 священиками і масою народу... Акту посвячення довершив о. декан і парох Жидачева Михайло Раковський в супроводі 8 священиків. Принагідну промову виголосив о. Володимир Скоробогатий. Привіти наспіли від Союзу Українок, Центросоюзу, Г.С.К. Стрий, Народної Торговлі і много приватних осіб. В імені Народного Дому подякував Всечесному Духовенству, гостям і громадянам Жидачева за звеличання того історичного торжества о. М.Хавлюк. Після сього гості вписувалися у сю прапам’ятну книгу. При вписуванні зложили гості 1070.82 злотих на добудову Народного Дому |
|
У «Прапам'ятній книзі» були записані прізвища всіх жертводавців, які протягом 1923—1934 рр. вкладали свої кошти в будівництво Народного дому — загалом понад 300 осіб. Серед жертводавців були священники, адвокати, вчителі, лікарі, ремісники, господарі з Жидачева та повіту. Також серед меценатів були вихідці з Жидачева, що проживали в інших місцевостях та закордоном. Зокрема, уродженець Жидачева Теодор Давидчак заповів Народному дому 100 американських доларів (на той час еквівалентно 890 злотих). Немалі суми пожертвували Гивель Василь, Мацук Антін, Богдан Петро, Костирко Йосип, та інші жидачівці, що перебрались до Америки.
Своя частку вклали і громади навколишніх сіл, товариства «Сокіл», «Союз українок» та «Зоря», читальня «Просвіта», «Церковне братство», кооператив «Наша віра», Товариство студентів та багато інших. Серед вихідців з Жидачева в українських церквах Америки було зібрано 3040 злотих. Магістрат і Повітова рада виділили субвенції. Пожарна Філія Львівського Гімнастичного Товариства «Сокіл» через своїх членів Миколи Мацука та Володимира Серафина уклала з кооперативом «Народний дім» у жовтні 1931 року договір про надання на будову зали Народного дому 3250 злотих з умовою використовувати її і для своїх заходів.
Праця над будівництвом Народного дому тривала 10 років, і тільки у 1934 році, як влучно написав о. Михайло Хавлюк, "історичне діло жидачівської землі".
У липні 1937 року міська управа надала товариству Шаблон:Bqotes дозвіл на будівництво господарських будівель-складів, які було збудовано за будинком Народного дому.
Діяльність Народного дому
Із завершенням будівництва Народного дому в Жидачеві почався бурхливий розвиток українських просвітницьких товариств. В цей час до Жидачева прибув адвокат д-р Михайло Юрків, якому українська громада міста надала помешкання на другому поверсі Народного дому. Друге помешкання в Народному домі було виділено професору Теофілю Скаленому.
Незабаром д-р Михайло Юрків був обраний головою Жидачівської філії «Просвіта». За його головування Жидачівська філія «Просвіти» значно покращила свою діяльність — зросла кількість членів філії, у кожному селі повіту були створені осередки «Просвіти», відкриті читальні.
У Жидачеві всі легальні організації займали приміщення в Народному Домі, діяльністю якого керував отець катехит Михайло Хавлюк. При Народному домі з ініціативи «Просвіти» діяли курси бібліотекарів, керівників різних гуртків, аматорські драмгуртки, хор під керівництвом Володимира Серафина.
Залу Народного дому використовували для різних заходів товариства «Маслосоюз», «Сокіл», товариство ремісників «Зоря», товариство «Відродження», яке пропагувало тверезий спосіб життя, «Союз українок», членкині якого вели курси крою та шиття, куховарства, опікувалися сиротами та збирали кошти на їх утримання, філія товариства «Сільський господар».
Щороку тут проводилися різні національні і релігійні свята, фестини, вечорниці, концерти, виставки. Щомісяця на запрошення «Просвіти» до Жидачева приїздили українські театри: «Заграва», театр Тобілевича, театр «Промінь», театр Яреми Стадника, хор Котка та ін., які виступали у приміщенні Народного дому.
У 1920—1930 рр. в Галичині дуже популярними стали гасла "Свій до свого по своє", "Спирайся на власні сили!", "Українські гроші — в українські руки — на українські справи!" — заклики купувати тільки вироблене українцями. Так українські підприємці й торговці Галичини боролися за клієнта в умовах чужої держави. У Жидачеві підтримали цей заклик, на першому поверсі Народного дому було виділено приміщення під українські крамниці кооперативу. Для пропагування української продукції просвітницькі товариства влаштовували виставки місцевих виробників. Такі виставки відбувались і в Народному домі Жидачева.
У 1936 році в приміщенні Народного дому відбулась велика промислова виставка, на якій свою продукцію демонстрували: львівська кондитерська фабрика «Фортуна Нова», яка виробляла цукерки тільки з натуральної вітчизняної сировини, підприємство з виготовлення косметичних засобів «Меріда», фабрика шевських інструментів «Дендра», фабрика з виробництва сталевих цвяхів та ін.
Давидчак Антін презентує українські промислові товари на виставці в Народному домі
Стенди кондитерської та косметичної компаній на виставці в Народному домі
.jpg)
Джерела
- Ірина Коханевич - Невідомі фрагменти великої історії: "Історичне діло Жидачівської землі" (Частина I) (публікаця у Facebook-групі "Народний легіон")
- Ірина Коханевич - Невідомі фрагменти великої історії: "Історичне діло Жидачівської землі" (Частина II) (публікація у Facebook-групі "Народний легіон")
- Ірина Коханевич - Невідомі фрагменти великої історії: "Історичне діло Жидачівської землі" (Частина III) (публікація у Facebook-групі "Народний легіон")
Примітки
- ↑ образом в ті часи називали будь-яку картину, навіть дошку у рамці
